Сторінка:Казки Андерсена з короткою ёго життєписью (1873).pdf/66

Цалинка.

ула собі жінка і ду́же бажа́ла мати мане́ньку дити́нку. Шо́ вже вона не робила — не має, тай не має! От, і пішла́ вона тоді до ві́дьми, та й ка́же: «ду́же-б я хтіла мане́ньку дитинку ма́ти; навчи мене, що́ мині роби́ти, чини́ти?»

 — «Не великого розуму діло!» одказа́ла відьма: — «ось тобі ячмінне зе́рнятко, тільки воно не таке, що сіють на́ полі, або дають ку́рям; візьми ёго, та й посади в го́рщечкудо квіто́к, — от і поба́чиш!»

 — «Спаси́бі!» подя́кувала жінка й дала за те відьмі двана́дьцять шагів; да́лі вернулась до дому і посадила зе́рнятко, як ка́зано.