— «Та на́віть і зіму перебу́дь у ме́не; тільки умо́вою, — щоб мині підміта́ла ха́тку й роска́зувала гарне́ньких казо́к: я їх ду́же люблю!»
Дівча́тко за́раз на це зго́дилось і до́бре зробило, бо ёму так га́рно жилося у мишки-бабу́сі.
— «От шви́дко прийде до нас на про́віди гість;» сказала раз мишка старе́нька: — «мій сусіда має зви́чай раз у ти́ждень мене одвідати. Він ще заможніший над ме́не: у ёго вели́кі віта́льні поко́ї но́сить він кожу́шок чорний оксамито́вий. От, як би він посва́тав тебе, — була-б щасли́вою, да́рма хоч і сліпи́й! Ти роскажи ёму найкращої ка́зочки, яку знаєш.»
Але Цали́нка і в голові не клала вийти за сусіда, бо то був кріт. Незаба́ром прийшов і він, одя́гнутий спра́вді у свого кожушка оксамито́вого чо́рного. Бала́кали більше про ёго дука́рства й освіту; але кріт хоч був і розумним, а про сонце й про квітки́ озива́вся ду́же пога́но, бо зро́ду їх не ба́чив. Цали́нка-ж проспівала ёму кілка чудо́вих пісе́нь, і так зачарова́ла голосо́чком своїм тоне́сеньким, що він закоха́вся од ра́зу; але, як чоловік розсу́дливий, про те по́ки і па́ри з уст не пускав.
