Сторінка:Казки Андерсена з короткою ёго життєписью (1873).pdf/76

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 71 —

й бога́тства, що — «кві-кві!» та «пі-пі!», а прийде зіма, то й ги́нуть з голоду!»

 — «Що правда, то правда: розу́мне слово!» одмо́вила стара́: — «з «кві-кві!» нічо́го не прибу́де, не зшиєш кожу́ха на зіму!.. А єсть-же такі, що ще й хизу́ються тим, що уміють співати!?»

 Цали́нка не промовила й сло́ва; але, як стара́ з кротом повернулись спиною до пта́шки, вона нахилилась над нею, розгорну́ла пірьячко, що вкрило голівку, та й поцілувала її тихе́нько в заплю́щені о́чі.

 — «Це може та са́ма, що мині ціле літо так лю́бо співа́ла!» подумала вона: — «бідна пта́шечко, як мині тебе шко́да!»

 А кріт, заткнувши знову дірку, провів паній до дому. Цали́нка-ж цілісіньку ніч і очей не стуляла. Встала вона ране́нько, сплела мерщі з души́стого сіна вере́тку й понесла у пече́рю до мерлої пташки; вкрила її гарне́нько, а щоб тепліше було — підмости́ла ще під крильця небіжці во́вни пухкої, що знайшлася у ми́щиній скри́нці.

 — «Прощай, моя пта́шко, голубко, — промовила — прощай! Спаси́бі тобі за ті пісьні чудо́ві, що ті-