полетіли висо́ко через ліси́, через моря, і через снігом уку́тані гори.
Споча́тку аж дух захопи́ло в Цали́нки, аж зме́рзла; але вона уку́талась собі гарне́нько у пірьячко тепле пташи́не... тільки голівку видно; укуталась, і спозира́є навкруги́ красу́ ту, любу́є, а ни́зом сла́лися крайёви́ди чудо́ві і мріли на со́нці.
Так і прилетіли вони в теплі краї. Там сонечко ся́ло ще кра́ще; небо було високе, синє, прозо́ре; по у́збочах ріс виноград золотий і черво́ний; цілі гаї з помераньців, з цітро́нів і з и́нших росли́н пахти́ли повітря. Бігали дітки́ геть по шляху́, граючись крапча́стими метеликами.
Летять вони да́лі, та да́лі... ди́вляться — на високім бе́резі, край си́нёго моря, стоїть па́лац: сам ввесь марморо́вий, а кругом ёго обступили коло́ни спода́вні, підпирають ёму чо́ло; знизу їх обвину́ли плющ, та березка, а вгорі так і обсіли гнізда пташи́ні.
Тут була й ха́тка нашої ла́стівки; тут вона й зупини́лася.
