Сторінка:Казки Андерсена з короткою ёго життєписью (1873).pdf/87

— 81 —

чогось було жу́рно на серці, бо так вона Цали́нку любила, що їй було шко́да хоч коли-не́будь її поки́нути!

— «Ти не будеш білше Цали́ною зва́тись», озвавсь янгеля́тко-царе́нко: — «це ме́ння пога́не, а ти-ж пак-хоро́ша, хоро́ша! Мы тебе зва́тимем — Майя!»

— «Прощай, прощай!» сказала раз ластівка, і полетіла в Данію з те́плих країв.

Там у не́ї було своє гнізде́чко над вікном одногоч оловіка, що роска́зує казки́. Він давно́ уже сподіва́вся на не́ї.

От, вона прилетіла й почала́ ёму про все, що було́, щебета́ти: — а ми од ёго й перечу́ли.

6