ма́ла! Посилкуйтесь її надбільшати! Не в кожного пак так голова пишна, воскова, як у мене!»
От, на сім слові, як випнеться згорда, — так їй аж голова злетіла, і впала геть у ринву, над котрою куховарка щось прала.
— «Коли так, то й я погуляти хочу, світа побачити; тільки-б не запропаститись куди!»
І справді: взяла, та й згубилася.
— «Як-то мині в стіті Божому бути, коли я така тонесенька!» думала голка, по ринві котючись: — «але я знаю, що значного роду, і цёго мині досить!»
Так розважає себе, та пишається, на споді ринви лежачи! Багато де-чого плило поверх неї: солома, тріски, шматки паперу з часописей....
— «Чи-ба? Як пливуть собі всі!..» каже: — «а про те, бідолашні, й не знають, що під ними лежить?! Аце — я, бачите! От, тріска пливе... Куди тобі, пиха яка! Пріч себе й гадки не має, — а тріска соснова, та й усе!... А ось соломинка... Як вона крутиться, як вихиляється на всі боки! Схаменися, та краще під ноги дивися, а то наскочиш як раз на каміня! Ось паперу шматок...
