Сторінка:Казки Андерсена з короткою ёго життєписью (1873).pdf/92

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка ще не вичитана
— 86 —

звалися; трималися вони їден одного схильно, хоч були й не рівні. Саме з краю, бік усіх, наче на варті, був найкоротший і найгрубіший палець, звався він великим, або палюхом; мав їдну щиколодку і для того тілько в їден бік нагинався. Але все, було, каже, що як ёго часом чоловік стратить, то в москалі уже не годиться. Другий — ласун: усе було тика, куди попало — чи в гірке, чи в солодке; або показує на сонце, та на місяць; або було й на перо наляга, коли пишуть. Третій — довгаль: був найвищий, для того й голову дер. Четвертий — дукарь: носив золотого паса. А пьятий — мезинець; нічогісінько не робив, та ще й похвалявся тим, нікчемний! Обридло мині їхнє гордування, та привереди, — так я й кинула!»

  — «А тепер ми лежимо тута, та сяємо!» на те їй — скалка.

 По сій мові линув хтось у ринву води. Вода через край хлинула і їх зворушила.

  — «Ось і ми рушаємо!» каже голка.

 Скалка-ж поплила далі, а голка маком сіла.