Сторінка:Казки Андерсена з короткою ёго життєписью (1873).pdf/93

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка ще не вичитана
— 87 —


  — «От, я вже й стала! Правда, я дуже тоненька; але тим-то я дісне й гордую!» Такечки вона й зосталася там з своїми великими думками.

  — «Я оце міркую собі та й думаю, чи не сояшний промінь мій батько? — така я тонесенька!. Здається мині, що сояшний промінь зазира аж у воду до мене прихильно; але я така тонка, та тендітна, що мене й батько не знайде? Хоч-би те вічко було при мині, що колись пальці згубили, — я-б оце плакала, плакала! Ні, я не хочу плакати: це мині не-до-стоту!»

 От, прибігло раз двоє хлопчиків до калюжі гулятись; почали вони бовтатись, та шукати цвяхів, черепків і других цяцёк. Бридка та забавка, так коли хлопчикам була до вподоби!

  — «Ай!» наколовся один на голку: — «ач, клятий протір!»

  — «Я не протір, а шановита панянка!» на те ёму голка; але ніхто її не почув.

 Голівка воскова давно з неї спала, а вона