Сторінка:Казки Андерсена з короткою ёго життєписью (1873).pdf/98

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка ще не вичитана
— 92 —


 — «Куди-ж, яка цяця!» одрізав комірчик.

 Ото, по сім, витягли їх, з балії і поклали на сонці, а далі — на прасовальну дошку. Де не взялася й праска гаряча.

 — «Шановная удівонько-пані!» Обернувся комірчик до праски: — «Шановная, удівонько! Ох, мині душно, млосно так.... Всі зморшки навіть пропали, аж вплискуюсь! Я зовсім зпалюся! Печите ви мене на-скрізь... Ох, будьте-ж моєю дружиною!»

 — «Геть, поганий!» одмовила праска, — та й почала по комірчику їздити згорда, бо удавала себе за паровоза з потягом: — «ач! дрантя!»

 Прийшли далі і ножиці: треба було комірчика ізрівняти, бо дуже по краях обтріпався.

 — «Ох!» до ножиць комірчик: — «певно ви перша танцюриста! Як дивно ви ніжками вихиляєте, — нічого в світі я кращого не бачив: ні одна людина до вас прирівнятись не зможе!»

 — «І без тебе це знаю!» одмовили ножиці.

 — «Вам прямо княгинею бути! У мене тільки