[вона] з трумна, каже до него: „Милий мій! Зазулько! Хоць оглянься на мене!“ Щіпає єго, але він не оглядаєся. А тимчасом когут: „Кукоріку!“ То та в трумно сховалася. На другу ніч мама дала му тих зілів самих: — „А гляди, не оглядайся! Ще тую ніч — периночуєш, а на трету — не знаю!“ Він пішов, зачав читати, не дивится на церков. От вона вилазит з трумна і каже до него: „Милий мій, дай мині хоць персцюно́к та подивися на мене!“ Той не дивився, а когут запів. Вона знов пішла в трумно. На трету ніч мати єго ходит, шкурлати збирає по смітях, дає єму в пазуху і каже: „На̀ тобі, і гляди, як вона скаже: — Вставайти, вмерлі, будемо живого дерли — [то вискочи на висоту !]“. Він іно прийшов, сів, а та з вечіра велізає до него. Такжи просит — він не оглядався. Нарешті вона каже: „Вставайте, вмерлі! Будемо, живого дерли!“ Той вискочив на висоту за образи. То та каже: „Берімо лупаймо! Ми єго дістанимо!“ То ті рубают, ломлят, а той ані подаєтся. І вона каже: „Вже, видно, ніц єму не зробимо. Але підіт, принесіт таку дитину, що ся в ту годину вродило, як він вискочив“. Принесли дитину, і воно каже: „Ви того не влупаєте, і ніц не зробите!“ Кажут єще вмерлі: „Іти знайти такий патичок, що с того і с того кінця осмолено!“ Полетіло єдно, принесло такого патичка. Але патичок обзиваєся: „Ви єму нічого не зробити, бо він високо вискочив!“ І вмерці всі ся порозходили, а вона лупає. І когут: „кокуріку!“ То побігла до трумна, і тілько голову сховала, а сто всьо зосталося на церкві. Рано приходят до церкви. Єго випустили, а тую вмерлу вивезли на границю і спалили.
[Диви відділ V, № 108, на ст. 52].
Їхав пан, а дівка — на вечирниці. Питаєся: „Ди ти, дівко, ідеш?“ — „Іду до сестрички на вечерниці“. — „Вернися! Вернися, небого! Бо твоя сестричка чарівниця“. Тая прийшла до неї і пішла до комори. Питаєся: „То що в тебе в діжці?“ — „А що? Бурачки з борщем!“ А то вона різала людий, пальці кидала в діжку і тіло закопувала в землю. Тая взяла ложку, витягнула і каже: „Добрі, мила, бурачки! А то людскі пальці з пазурцями! Ти, — каже, — людий ріжеш!“ Вона каже: „Ріжу — ріжу, і тебе заріжу!“ Як почула та — зачала втікати. Але вона злапала, зарізала, пальці покидала в діжку, а тіло закопала.
[Диви відділ III, №№ 25 та 26 на ст. 13-14)
Ново-Ушицкаго уѣзда, в м. Жванчику, мужик мав 4 дітий, і 2 єму до тижня вмерло. І пішов він просити ворожки, щоби ще і тії ни
