Сторінка:Казки та оповідання з Поділля. 1928.pdf/124

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
116. ДВА ПАСІЧНИКИ [л. 161]
(„Сказка, що пасічник пасічникови затримав пчоли в себи“).

От в єднім місці недалеко від другого жили в пасіках пасічники. Але єден з них знав до бжіл, а другий ні, але хвалився, що знає. Пішли вони єдного часу до міста, добре напилися, і ідут додому. На дорозі вступили до коршми, там ще випили по єдні, зачали ся хвалити кажний своєм знаньом. Але нарешті оп'яніли, зачали ся лаяти і розсталися дуже недобре: єден другому погрозив. На другий день встав пасічник. Дивится: до єго пасіки летят пчоли, як рої. Той настрашився, що знесут пасіку, — здумав п[ов]іситися, прибіг до хати, шукає мотуза; але не міг знайти. Дівка єго знала до пчіл, а батько не знав нічого. Дивится [дівка], що він вертится: питає єго. Той каже, чого шукає, і що ся робит коло пасіки. Тая каже: „Чикайти! Ідіт до пасіки, вирубайте осику, положіт ї так, як вона росте. Муха вся сяде на то, а він, що наслав, прейде до вас просити пустити. Але ви єго настрашти, що зпалите, накладайте наоколо соломи, кришіт вогню. Але не робіт шкоди, бо то гріх!“ Як казала, так і зробив. І вся муха зібралась на осику, а свої ідут в поле, і ніц їм. Той чикає своєх з пожитком день, другий, третий, — нема. Нарешті приходит до него, просит. То [той] ніби і мовити собі не дає, нарешті каже: „Сідай на коня і, що можеш, поганяй. Бо як пущу, то тебе ззідят!“ Той сів на коня. Хоць добре їхав, але недалеко ставу пчоли єго настигли. Той зліз з коня та в воду і насилу виховався, а коня ззіли. І він більше не хвалився своєм знаньом.

117. ПОКАРАНА СКУПІСТЬ [л. 368]
(„Сказка, що волкулак їдному чоловіку всю худобу подусив“).

Бо то прийшов дід до ґосподара просити альмужни, али ни було того ґосподара вдома, іно господиня. І він просит тої ґосподині альмужни. А вона була дужи скупа і каже: „Ней вас Бог споможе, дідуню, — нима від чого“. Али той дід дивится, що є на подвіру хліб і вівці, і коні, і каже: „Ну, али жиби-сьти ся ни мали на потім!“ І пішов звідтам. Прийшло на другий день. Виходит ґосподар на двір і пішов на обору. Дивится: всі вівці пороздирані! Прийшов до стані — і коні всі пороздирані. Прийшов до хати і каже: „Ото нисчастя! Всі коні, і вівці, і товар — пороздираний“. Прийшло на другу ніч. Приходит ще 10 вовків: ще но-їдну корову, що ся лишила, — і тую роздерли. І той чоловік зробився бідним.

118. В БРЯНСЬКИХ ЛІСАХ ДІД-ЧАРІВНИК БІДНИМ ГРОШІ ПОЗИЧАЄ [л. 408]
(„Сказка, що в Браньских лісах є 500 бочок гроший“).

В Браньских лісах є такий склеп, що по їдні стороні стоїт 500 бочок і по другі 500 бочок гроший, і четверо двирей чавунових, і за