А в хаті нима нікого, ніц. Вона нікому ни кажи. Дав Бог хлоцця, відобрала. Довідався господар, що то хлопиц, так ся тішит. Побіг по горівку, приймає тую бабу. Вона хочи іти додому, той господар ни пускає єї; а вона відпираєся, таки конечни хочи іти. Повідає: „Ой, я таки піду, бо іще маю яких старців вдома“. Али приходит додому, лягає спати. Іно жи задрімнула, — прибігає під вікно [инший], запукав. Вона зірваласє, питає: „Хто там?“ — „Ой, я прибіг, будьти ласкаві, ходіт до мої жінки!“ І вона збираєсе, а той стариц повідає до неї: „Як будеш іти, подивися знов в вікно, то будиш бачити, що і там буди“. І вона зібраласе і іде. Прийшла під хату: — „Ідіт, а я зараз прийду!“ Та й зараз до вікна. Дивится, а там таких кравців! єдні шиют, другі крают. І зараз приходит до хати, дивится, — а в хаті нима нікого. Приходит вона до тої кобіти. Дав Бог хлопця, відобрала она. Так сє той господар тішит, що хлопиц. Побіг по горівку, приносит, приймає тую бабу. Баба наїласє, напиласє, і пішла додому. Приходит додому, роздягаєсє і лягає спати. Іно положилася, — прибіга богач, запукав в вікно. Встала она, питаєся: „А чого ви хочити?“, Він повідає: „Ой, будти ласкаві, прийдіт до мої жінки!“. Она повідає: „Добри!“ Збираєся і іде. А той стариц повідає до неї: „Пам'ятай, бабо, подивися знов через вікно до хати!“. Пришла під хату, дивится, а там так сє пси зажирают, жи аж страшно ся дивити. І боїтся вже іти; али приходит до хати, — а в хаті нима ніц. Прийшла до тої кобіти, дав Бог дівчину, відобрала. Господар приніс горівки, напоїв бабу крепко так. Приходит баба додому, роздягнулася, лягає і спит. Ось ту, надо дним, прибігає четвертий, вже бідний — пук, пук в вікно! Встає баба і питаєтся: „А чого ти, чоловічи, хочиш?“ — „Ой, будти ласкаві, потрудьтися до мої жінки!“. А баба знає, жи він бідний, та й повідає: „Де я буду поночі ходити! я ни можу, чогось-им слаба, — ни піду!“. А ті старці повідают до неї: „Іди ж, кобіто! хоць він бідний, то овшім бідного поратувати!“. І вона послухала і пішла. І так той стариц повідає: „Зроби тоє знов, що я тобі казав перши!“ Вона повідає: „Добри!“. Вийшла на двір, і ідут обоє. Прийшли блиско хати, а вона повіда: „Ідіт, ідіт, я зараз прийду!“ Він пішов, а вона стала під вікном, дивится. А там стоїт пристіл, свічки позапалювані, коло пристола ксьондз, правит набоженство, а людий так багацко, що аж сє дусят. А прийшла до хати — а в хаті нима нікого. Дав Бог хлопця, відобрала вона, а той чоловік повідає до тої баби: „Отак, бабуню, приніс би-м вам хоць горівки, али-жи ни маю і деніжки!“. Та й баба пішла додому. Прийшла додому, лягла і спит. Прийшло, дав Бог дня. Тії старці повставали, і баба встала, вмилася. Де єї вони питают: „Що-ж ти там, кобіто, бачила?“ — „А що-ж: як-им прийшла перший раз, до того чоловіка, що м'я насамперед кликав, то-м бачила повну хату дідів через вікно, і де що котрой пірвав, то всьо в торбу ховав. Каже стариц: „А в другого що-сь бачила, бабо?“ — „В другого бачила-м, що кравці робили: єдні — краяли, а другі —
