шили“. — „А в третого що-сь бачила, бабо?“ — „В третого-м бачила, жи пси се дужи зажирали так, жи страшно було до хати прийти!“. — „А в четвертого?“ — „В четвертого бачила-м, що був вівтар, палилися свічки, ксьондз набоженство правив, а людий так було багацко, що аж ся дусили!а Стариц [повідає]: „То так, бабо: в того господара, що діди всьо ховали в торби, то єго син дужи буди бідний. Хоць він [батько] богатий, а син такий буди бідний, що буди с торбами ходив, а такий буди злодій, же, де що-іно зобачит, то всьо вкраде. А то, що кравці робили, то він буди кравец, іно голкою буде заробляти, і з того буде жити. А то, жи пси сє зажирали, то тая дівчина буди виликая розпусниця, така — жи ніхто єї ни стримає: єї будут бити, і де що дива будут єї виробляти — і ніц єї ни поможи. А то, жи в того бідного правилося набоженьство в хаті, то хоць він бідний, нима му ні [хвил]ини доброї, то єго син буди ксьондзом. Тепер же, кобіто, за тоє, що-сь нас пиренучувала, то маєш повну комору всього. Чого іно тобі [сє] запрагни, то там маєш. І я ни єст жадин чоловік, іно Син Божий! А тоє, що тобі буду казати, то щоби-сь тоє паміт[ат]и мала, щоби-сь нігди чоловіка, котрой ся на ніч просит, ни відправляла! І бувай здорова!“
Бо то купец приїхав на ніч до господара. Допіро там ся розходила того чоловіка жінка. Ось тут прилітає ангель і питаєся: „Чи вже єст?“ Він обзиваєся: „Немає“. — „Бо, як би родилася, то би була виликою паньою“. Прилітає другий — питаєся: „А що, нема?“ — „Нема!“. І каже: „Як би родилася тепер, то би була дуже бідна“. Прелітає третий. Каже: „Єст!“ — „Ну, то доля єї — отой купец, і буди дуже лядаща!“. Купец приніс сво́ї горілки, упоїв хозяїна, хозяйку і бабу, а сам вночи виїхав, тоту дитину взяв і заложив єї на кіл. І подумав собі, що вона вже не буде жити. Тимчасом протягнулося тому 15 літ. Він приїжжає до того села і застає єї, що вона в коршмі гуляє: хлопці копуют єї горілки. І вона єму дужи сподобалася. Він питає людий: „Що то за єдна?“ А єму розказуют: „Ет! то лайдачка!“. Але той думає собі: „Ней-но! як возьму добре в руки, то вона буде добра“. Бере і сватає єї. Оженився з нею. Прийшло з тиждинь, положився з нею раз спати, зачав єї по животі гладити і надибав той шрам в неї. І зачав ся єї питати: „Що то тобі за такий шрам на жевоті?“ Вона каже єму, же „як я ся вродила, а в нас нучовав якись купец, і мене вкрав, і засадив мене на кіл, щоби-м згинула. Але мене найшли, рану тоту зашили, і я виздоровіла“. А він каже: „То то я сам зробив тоє“, і розказав причину, для чого зробив. І казав єї, що „будь певна, що, як не поправишся, то і тепер тото тобі зроблю“. І він з неї мав найлутшу жінку.
