Єден судия, щоби справедливо судив, казав собі очі випалити, а як приходят до него на справу, то він вислухає того і того: чия справедлива сторона, тому і присудит. Досит, що з того не їден втопився, повішався, що на єго сторону не пішов суд. Але судия на те не дбав і нічого ні в кого не брав. Але єдного часу на селі в кобіти корова теля мала. І тілько що вродилося — ззірвалося, зробилося лошом і побігло за конем, що чоловік їхав на нім по-при дорогу. Ті — за тим чоловіком: „Чикай! не бери мого теляти!“. Той обзиваєся: „Де ж то теля, коли то лоша! Десь тут ваш судия, — ходім на справу“. Росказав той чоловік своє, кобіта своє. Вислухав судия і каже: „Шукайте, може на нім який знак телячай знайдется!“. Обшукали, — найшли їдну ратицю телячу. І судия присудив теля кобіті. А той чоловік каже: „А кажеш віддати?“ — „Кажу“. — „Ну, то бери!“. Віддав теля, — і судия став на очі бачити. І з того пізнав, що він самого Бога судив. Більше ни хтів бути судиєю, бо без того не можна бути, щоби обі стороні заспокоєні були, і часом судия тим грішит.
Був дід і баба, та довго не мали дітий, і дуже бідні були. А на старість вродилася дитина, і ніхто не хтів іти за кума. Ходив він по селі, ходив, а не найшов нікого. Нарешті стрітив діда жебрущого. Той каже: „Іде дальше, там є баба, попроси єї, то підемо до тебе за куми“. Прийшли вони до него, взяли дитину, охрестили, вернулися додому. А нема нічим приймити. Але дід вимацав у себе півторака, баба также, — післали горівки, начали пити: і скілько пили, а горівка все була. Але дід ся впив, вийшов на двір, ляг спати. А в сусідстві богач був. Повидівши діда п'яного, приходит до жінки, каже взяти вівсяної муки, „бо підем на хрестини. Видно, що є в него горівка, бо он лежит дід п'яний“. Прийшли до него. Дивится: на столі мала фляшчинка стоїт. Він подумав, що тут пити дуже мало є. Але хоць єго приймали так, що аж впився, — а горівка всьо була. Той прийшов додому, каже до жінки: „Щось то ся значит, що і я впився, а горівка все є?“ По христинах тая „баба“ каже до поліжниці: „Слухай-но, кобіто! Ви бідні, не маєте чим годуватись. Дайте мині тую дитину, я ї вигодою!“. Вона віддала є. Та — взяла і пішла. Принесла і пустила в рай, бо то була не баба, а Матир Божа, а дід то Сус Христос. Тая дитина росла, ходила і жила тим, що там було в раю; але Матир Божа всьо наказовала, щоби не зривала три квіточки лілії. Допіро тая дитина, доки не мала такого розуму, не рвала;
