Сторінка:Казки та оповідання з Поділля. 1928.pdf/137

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

але як підросла, подумала: „На щось-то вона міні не каже. Возьму-но я та вирву, — що́ то з того буде?“. Взяла і вирвала, а прийшла Матір Божа, розгнівалася, зробила ї німою, поздирала шмаття з-неї і вигнала з раю.

І тая ходила гола по лісі і живилася лісними фруктами. Але виїхав на польованя крулевский син, зобачив ї, нагнався з конем до неї, — то та сховалася в липу. Він знайшов і привіз додому. І була вона там кілька час. Нарешті той молодий каже до свого тата: „Я буду ся женив“. Питаєся єго: „Де ж ти думаєш взяти?“ Він каже: „Я вдома маю!“. Той каже: „Ні, я тобі не позволю, бо може яка проста“. А той відповідає: „Ні! я з польованя привіз собі“. — „Ну, то позволяю“.

Оженився з нею, пожев з рік, — зайшла вона в тяготу. І випало єму їхати на війну. І тим часом, як він віддалився, вона родила дитину. Охрестили, дали названя Іваном, а він мав на чолі місяць, а на затилку звізду. Але прийшла Матер Божа, взяла тую дитину, що ніхто не бачив. Питаются єї: „Де дитина?“, — вона не може сказати. Приїхав чоловік, питаєся: „Де дитина?“. Єму кажут, що була, але десь пропала. Пожив він знов кілька час, зайшла вона знов в тяготу. Тому знов припало їхати на війну, і вона без него вродила, охрестила, дала мня Осип; і воно мало на чолі місяць, а назаду звізду. А на третий день явилась до неї Матер Божа, каже: „Вирвала-сь квітку?“ — „Ні!“ відповіла. То взяла дитину та й пішла. Приїхав чоловік, питався: „Де дитина?“. Єму кажут, що була і пропала десь. Пожив він знов якись час, вона зашла в тяготу, він знов поїхав, і вона без него мала хлопця, на чолі місяць, а на затилку звізда. Охрестили, дали му мня Франко. Знов прийшла до неї Матер Божа, питаются: „Вирвала-сь квітку?“ Та каже: „Ні!“ Каже: „Бо тобі смерть зроблят!“ Та каже: „Ні!“. Взяла дитину і пішла. Питаются єї: „Де дитина?“. Вона не каже. Допіро круль казав нарубати стіс дров, підпалити і ї висадити, щоби спалити. Висадили є на стіс, вже горит. Приходит до неї Матер Божа, каже: „Вирвала-сь квітку?“. Та каже: „Ні!“ — „Ну, то згориш!“. Нарешті каже: „Вирвала-м!“. Та взяла і занесла ї до неба, до раю. Приїхав з війни, питаєтся: „Де вона?“. Єму кажут, що мала дитину, а не знают, де ся діла, але не кажут, що палили єї.

Він взяв сів на коня і поїхав в світ.

Їздит він, їздит довго, але їдного часу показався му вогонь в лісі. Думає він собі: коби доїхати до того вогню, то буде ночувати! Але приїзджає ближчи, дивится: двери. Єго не пускают туди. Він просится, але жінка єго зобачила, попросила Матер Божую, щоби пустити. Пустили єго. Взяла вона єго діти і жінку, сховала, дала му їсти. Переночував, на другий день хоче їхати. Вони єго не пускают, дали му обідати. Він напераєтся їхати, — єго не пускают. Єму захтілося спати, то й приляг на постелі. Задрімав, але зсуну-