Сторінка:Казки та оповідання з Поділля. 1928.pdf/142

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

золота. І він хоче їхати, а той цар каже: „А нє! я тебе не пущу, доки не зродит яблук!“. Вона зродила без ніч яблуко, — і він рано тото всьо золото забрав і поїхав до того короля, що му казав за тую саму панну, що єму привіз. Віддає єму тую панну. Той єму ся каже жинити, але він каже, що „я не буду ся женити, бо я маю свою“, і поїхав додому, до пана Марка. Приїхав додому, і як зобачив пан Марко, що він тілько привіз гроший, — і думає сам в собі: „Почкай! коли він, такий дуринь, привіз тілько гроший, то я єще більше превезу!“. Але питаєся: „Як ти говорив?“ А він каже: „В світ за дольом шукати“. І пішов [Марко] і зайшов до того короля, що тамтой єму привіз панну. Той ся єго питає: „Куди ти ідеш?“ А він каже: „Іду в світ долі шукати“. Той зараз крикнув: „Палок!“ — вибили єго. І він пішов і думає: „Коли мене так б'ют, то єго єще гірше били, — піду далій!“. Прийшов до того короля, де тамтой порадив, що яблунка золоті ябка родит. — Питаются: „Куди ти йдеш?“, а він каже: „Іду в світ долі шукати“. [Вибили] єго ту, ще лутши вибили, бо кождий тоє казав, що він єму завідує, і собі іде. Він собі подумав: „Коли мене так б'ют, то єго ще гірши били, піду далій!“ Прийшов аж до того міста, де перши не було, і там єго вибили. Бере він, іде ще далій. Прийшов аж до того москаля, але то не москаль був, іно шатан. І зараз єго вдарив в писок і каже: „А іди ж на своє місце!“. І сам взяв ружо, і до сеї пори ходит.

Но він би так був не зробив, як би був той єму не казав, що і він так робив. І тим способом чорта освободив, сам єго місце заступив. І чорт втішився і полетів куда єму треба було, а він ходив. А той хлопец — так єго господарством наживався. Хоть він був і не хтів, бо він собі досить привіз, але що ж, коли так Господь призначив! І жиют собі добре і пануют, як можна лутше, з ласки Господа-Бога.

140. БОГ У БІДНОЇ ВДОВИ [л. 284 зв.]
(„Сказка, що Бог прийшов до богатого чоловіка на двір на вісіля, і богач єго псами затровив“).

Ще то як Господь ходив по світі зо святим Павлом і Петром, і каже святий Петро до Господа-Бога; „Де би ми ту зайшли, щоби ми ся чим-нибудь поживили?“. Але ідут через село. А в тім селі дужи опрутний був богач на ціле село і на той час жинив свого сина. А святий Петро каже: „От, ходім до того богача, що женит сина, то він нам даст їсти“. А Господь каже: „Нє, він не даст! Він єще скаже нас вигнати з подвіра і псами затровит!“. Але святий Павло каже: „Але як то! даст!“. А Господь каже: „Нє, не даст!… Ну, — каже Господь, — ходім же, чи даст“. Тії поприходили до него, а той господар упившисі і повідає: „От, поприходили якісь дідоводи, ніби мені їх тутка потрібно! я своєм не можу дати ради гостям,