а ту єще якісь зо всіх світів сходятся, аби ся дурнички наїли і напили! Возьміт, хлопці, вивидіт їх за ворота!“. Тії взяли і випровадили, ще й псами затровили. І вони з тим пішли від того богача. Але ідут, ідут, а Господь каже до святого Павла: „А що? правда, що так ся зробило, як я казав?!“. Але ідут далій в село. Надибают маленьку хатинку недалеко дороги, і там сиділа вдова. Допіро Господь каже: „От з того всього ходім до сеї хатинки. Ту сидит бідна вдова, то[та н]ам даст що їсти“. Прийшли до неї, а вона палит в пєцу. І повідає до неї святий Павло: „Чи не вспомогли-би-сти нас чим, подорожних?“ А вона повідає: „Ах, Боже ж мій! Бачити, що но-м допіро хліб замісила. Але як ласка ваша, то сідайте собі на лавці, зачикайте, — то я вам для хуткости хоць спечу підпалок, та ся пожи'вити!“. Вони собі сіли і чикают. Вона не вважає на тоє, що вони сидят, — побігла по воду, чи може дещо собі коло дому зробила. Ту ся тимчасом дрова в пєцу ся розгоріли. Вона хутенько взяла, на лесток всадила, — спікся. Пішла до комори, пренесла масла, помастила, і дала їм. Вони подякували єї і пішли.
Але ідут через поле, надибают череду, і Господь повідає до святого Петра: „От череда того бога[ча]“. Але зійшли на долину, — пасеся дві корові, а Господь повідає до святого Петра: „От то — тої вдови, що нам їсти дала“. Ідут далій, — перебігают їх три вовки і просят Господа Бога, щоби їм позволив що з'їсти. А Господь каже: „От там будети бігли через ліс, то там буде ся пасла череда, то з тої жадного не зачіпайте, але там далій єст в долині дві корові, то єдну собі можети з'їсти“. І вони побігли і ззіли єдну корову. Але обзиваєся святий Павло: „Ах, Господи-Божи! нащо ж єї таким умартвіньом навіжати, коли она така добра? Лутше нехай би того богача з'їли!“. Але Господь обзиваєся: „Що ж! як в богача з'їдят, то єму не буде того і значно, бо в него багацько єст; а як в тої бідної вдови з'їдят, то вона ся буде клопотати і більше два дні буде ся молити!“.
І пішли. Приходят до раю. Але не так то хутенько, як ся говорит. Може пройшло тому кільканадціт днів. І ідут через сад, а поперед них ходит душа з мітолкою і промітає їм стежку. Каже Господь до святого Петра: „Чи ти знаєш, що то за душа?“ А святий Петро каже: „Не знаю, Господи“. — „То, каже, є тая вдова, що єї вовки корову з'їли. То як вмерла, то ся за тоту єдну поховала“. Але ідут, ідут, — зайшли аж до пекла. Але слухают, що дуже якась душа пищит дивними голосами, що аж сум слухати. Але святий Петро каже: „Ах, Господи Боже! тамто дуже якась душа пищит в пеклі!“ А Господь каже: „То того само[го] богача, що нас псами щував і казав вивисти за ворота!“ Але каже святий Павло: „Господи-Боже! того єму потреба, ней ся смажит тут добри! Бо він на тамтім світі досит ся напанував, а за Господа-Бога не пам'ятав“.
