Сторінка:Казки та оповідання з Поділля. 1928.pdf/144

141. ЯК ТО БОГ ЧОЛОВІКОВІ НА ПОЛІ ЖИВІ КОРІНЦІ ЗАРОДИВ. [л. 303 зв.]

Бо то єще як то Господь ходив по землі з апостолами. Але раз ідут Господь зо святими апостолами Павлом і Петром, — надибают, що бідний чоловік сіяв жито. Допіро, питаєся Господь: — „А що ти, чоловічи, сієш?“ Каже: „Жито“. — „Бог тобі помагай!“ — „Дзєнькує!“ Тай пішли. Ідут далій — сіє знов богач коло самої дороги пшеницю. Питаєся Господь: „А що ти сієш, чоловічи?“ — „Або ти що? сліпий?“ каже той чоловік: „чоловічі корінці сію!“ — „Ну, ней жи ся тобі і родят!“. Досит того, що нічого не вродилося на тім полю, іно самі чоловічі корінці. Подивився той чоловік, — правда! так як сказав той дід, так і єст! Бере він тоті корінці, набирає на підводи і везе до міста продавати. Вивіз на місто, зараз почав продавати, за яку ціну кому міг пропхати. Але їдної пані господиня — дивится (вийшла на місто за покупкою) і каже: „Ой (нечитко), маю три рублі і за тих си куплю єдного. Ней то буди все своя вигода!“. Приходит до того чоловіка, виторгувала собі єдного за три рублі, не дужи малого і не дужи виликого, самий мірний, взяла в кошик, зверха прекрила там то петрушкою то цебульою, — сказати, різними-то покупками, — і бере іде додому. Прийшла додому. Пані ту зараз вибігла з покою — цікава подивитися. Бере до себе кошик і зачинає там дивитися, що̀ вона купила. І питаєся: „А за то кілько?“ То та господиня каже: „Тілько і тілько“. — „А за то?“ — „Ну за то также тілько-то і тілько“. Досит того, що дійшла вже аж до того ремесла. Та й як обачила — аж в долоні зпляснула, і каже: „А ти де того взяла?“. А вона каже: „А отам продає якись чоловік на місті, то я си купила!“. Тая ту не знає, що вже і робити. — „А єст, каже, у него більші?“ — „Ой, йой-йой! чому нема? такі здорові єст, як макогони!“ — „Ну іди, моє серце, — каже, — купи для мени, іно wielkiego wybierz!“ — „Добре, пані!“. Пішла знов до того чоловіка, вибрала дужи здорового і каже: „А то що за него?“ Той подивився та й каже: „То ж ти вже купила в мени єдного?“. А вона каже: „Тамто для мени, а сего я хочу купити для свої пані.“ — „А! се дужи дорогий! то триста рублів за него!“. — „Ну ходіт, — каже тота господиня, — до мої пані, то вона вам заплатит за него“. Пішов він. Пані ся як подивила, навіть і нічого не каже: вийняла 300 рублів і дала єму, бо видит, що є за що. А той чоловік пішов собі. Дивится вона на него і каже до господині: „Ото допіро єст чим що робити!“. Та й нагадала собі: „Що ж єму казати, як мині ся схочи, бо то ж я не купила, щоб но на него ся дивити, але для користи!“ І каже господині: „Біжи-но ти, спитайся, що̀ робити, як прийде вже до того діла?“. Пішла вона до того чоловіка і каже: „А що ж, чоловічи, єму казати, щоб він так робив, як той, що в чоловіка?“ — „Або я знаю? Як даст твоя пані 200 злотих мені, то скажу!“. То та пішла до пані і каже тото самоє, що єї той