Сторінка:Казки та оповідання з Поділля. 1928.pdf/147

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

І тим жив. Ходит, ходит. І дав єму Бог ремесло ковальство. Приходит він до бідного коваля, не застає єго в дому, тілько жінку і діти. Дивится, що єст начиня ковальске, — просится за чилядника. Вона каже: „Як же ви будете за челядника, коли ви такі делікатні, а я бідна? Треба дібрати їсти і горівки, а я не маю звідки“. Він каже: „Міні ніц не треба, тілько кавалочок хліба і стакан води, а що зароблю — то всьо ваше“. Стає він на роботу, і добре робет, а майстер гуляє. Поробив він цілий день, заробив він гарного гроша, віддає майстрові[й], а та́ в голову заходит, що їсти нема що дати. Але він каже: „Я раз сказав, що міні ніц не треба!“. Тимчасом добре робит, є зарібок зі всіх сторон; та й гроші віддає майстрові[й], каже копувати чого треба. Як освідомились зі всіх сторон, що робота добра, — і взяли собі росказовати, що в нас пан не добрий, — б'є нас, що плуги поломані, а з другого села розказуют, що наш пан добрий, але старий. Аньол обзиваєтся: „Добрий ваш пан?“. Тоті кажут: „Добрий! щоб він жив сто літ!“ — „А як міркуєте, як він добрей, — то я можу єго переробити, що він буде молодий, пристойний, і ще довго пожиє“…[1]. Як пішла, донеслося то до двора. Довідався пан, розпитався тих людей. Вони розказали, що той челядник хвалився, що зробит. Посилає за ним служонцого, — просит щоби приїхав. А він каже: „То не міні дорога до неї, як їй до мени“. Казала запряг[ч]и 4 коні в віз, і їде до коваля. Приїзджає до кузні, привиталася словом: „Дзєнь добрий, майстри!“. Питаєся єго, чи может він переробити старого чоловіка на молодого і щоби таку силу мав, як молодий. Той каже: „Можу!“ — „Що ж ти хочеш за тоє?“ — „Я ніц не хочу, тілько 30 дукатів“. — „І певно що буде?“ — „О, то певни! Давай же, пані, 30 хлопців, що-найлутших хлопців!“ — „Ну я дам хоць-би і 100!“. — „Ні, міні тілько 30 потрібно, і вугля — що міні потрібно“. Та каже: „Я дам кілько треба“. І каже єще дати собі 3 кадок великих. Вона зігнала му народу ціле сило: „Вибирай, яких треба!“. Вибрав собі 30 людей: — 10 до міха, 10 до молота, а 10 воду носити в кадки. Як вже всього приспособили, каже ї: „їдьте ж тепер по пана!“. Привезли єго перед кузню. Дивитця: старенький вже дуже. Каже тим людям вугля сипати і міхом дути на переміну. Як роспалив вогонь, каже слугам: „Виймайте пана!“. Тоті не хтят; але як крикнув на тих людей, що єму дали до помочі, то ті взяли єго, розібрали, поклали на пєцок і вугльом присипали. Пані кричит, плаче, а той кричит: „Дуй!“. Але той каже: „Відійди, пані, і не дивися! — тебе тут не треба!“. Як єго кинули в огонь, він заквирчав; помацав, що холодний, — кричит: „Дуй!“. Досит що спалив єго на вугіль. І каже: „Берітся до молотків!“ І поставив єго на ковадло, давай виробляти особу чоловічу. Виробили єго. А в кадки казав наносити води; в їдну цілущ[у]ї, в другу живущуї, а в трету мартвущ[у]ї. Кинули его другий раз в огонь, розпекли — і кинув в цілущу воду. Той ся

  1. Тут в оригіналі два слова вирізано.