Сторінка:Казки та оповідання з Поділля. 1928.pdf/148

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

розплинув. Той каже: „То не та вода, — давай іншої!“. Наляли іншої — став він цілий. Витягнув з тої кадки, кинув в другу, — в нім показалося житя, але ни зовсім. Витягли, кинули в третю, — той ожив, встав, каже: „Де ж мої люди?“. То ті кажут: „вдома!“ — „Ну, то дайте міни (sic) шматя!“ та й вбрався і каже: „Тото-м спав добре“! і такий здоров, як горіх!. Питаєся майстра, що він тут робит. Тоті кажут: „Нічого!“, а тимчасом послали до пані, щоби приїздила за паном. Та каже: „То не может буде, щоби він в такім вогню був і живим зістався!“. Їде пані, — той вже спацерує. І дивуєся [вона], що такий [він] молодий; але слуге кажут: „То то-таке пан наш, — по лицю пізнав-ем!“. Повиталися вони. Заїзджає до коваля, — питаєся, що̀ він возьме. Той каже: „Я раз годився за 30 дукатів“. Той каже: „Я вдвоє дам, бо-м здоров!“. — Той каже: „Я не можу більше брати, тілько то, що-м згодився“. Дарує пан різне, — той нічого не хоче. Заплатив. І гроші поніс майстрові[й]: „Возьми, каже, посправляй на діти і на себе!“. Тота постаралася му їсти добре, — той ніц не хоче.

Кілько назначив му Бог терміну, вибув він. Дякує майстрові[й] і іде від неї. Та́ просит єго, щоби ще робив, — той каже: „Ні! мині тілько визначено. Треба іти вже!“

Приходит той коваль до свої жінки. Дивится: всього є, а тимчасом він тілько бурлаковав. Питаєся, де вона взяла тоє. То та каже: „Бог дав такого чоловіка, що робив собі і мині“. Але він не дає віри на тоє, начав єї бити, то та му всього росказала. Він каже, що: „то коли він тоє робив — і я зроблю“. Люди, як звикли, приходят до кузні, до роботи. Той начав ся хвалити, що і він так зробит. Але поголоска пішла до двора. Пані єдна до другої переказує: — „Чи то правда?“. Та́ відповідає, що правда. То бере запрягає коні і таскає чоловіка переробляти. Коваль каже до неї: „Давай мині чого потрібно, я перероблю!“. Та́ каже: „Добре, будеш всього мати!“. Той розлозив (sic) вогню, роздягнули пана, — то й спалився на вогонь. Бере кидає в єдну кадку, — то й розплинувся. Той зібрав, кинув в другу, — розплинувся; в треті также. Нема пана! Дают знати, берут коваля. Але та майстрова бере рушає за майстром. Той здибався, питає: „Що то такеє?“. Вона єму росказує. І [він] каже: „Я не можу вернутися, бо не вважаю на него. [Але вважаю] на твої діти“. Взяв вернувся, взявся до роботи: кинув в єдну, другу і трету воду — і пан зробився живий, і каже: „Тото-м ся виспав!“. Пані каже: „Був би-сь спав, поки світа, щоби отого чоловіка Бог не надніс. Тамтой — п'яниця, віддала-м до турми!“. Питаєся: „Чого ти хочеш?“. Той каже: „30 дукатів, і коваль щоби був!“. Той заплатив, коваля приставили, і той му наказав більше не робити того, і роз'яснив му, що він за єден.

144. ДЯК ЧАРОДІЙ ТА НЕНАЖЕРНИЙ ПІП [л. 564 зв.]

Був піп і дяк. Дуже бідну парафію мали, і для того пішли вони в світ на квесту.