селі буде попів вчити? Що хоче, то робит, — а слуга без чобіт ходит. Не треба єму ні чобіт ні одежі, бо він „дурний і ледащий“, — та диви-но-ся, попи, що́ він за нещасний!.
Ще то дуже давно, як святі апостоли ходили по землі і люди научали господьняго приказанія.
І раз ішов святий Петро, тілько сам, через поле; але дуже вже був змориний, хотів їсти. І дивится: оре чоловік — і пішов в другий конец; а святий Петро побачив, що коло єго одежі єст торбинка з хлібов (sic). І помаленько зайшов і взяв тую торбинку з хлібом; а той чоловік і не завважив того. Аж допіро, як випраг коні на полудни, дав їсти, а сам приходит на тоє місце, де був хліб. І хотів собі взяти, але дивится: нема наверха! Бере підносит одежу, шукає всюди, нема. Ніц він не каже, іно здихнув до Бога і подумав собі: „Ото напрацював-им ся, і нема що їсти!“. І так цілий день без їдла мусів орати. Але через кілька час іде святий Петро з Господом-Богом коло того самого поля і признаєся перед Господом-Богом, що „я раз ішов, але ж дуже був голодний, а ту орав той чоловік що єго нива, — і я в него вкрав-им хліб“. А Господь обзиваєся: „А, то зле, що-сь так зробив! тепер жи ти мусиш в него служити за тоє, що-сь вкрав в него хліб“. І відправляє святого Петра до него на службу. Петро зажурився тим, але не може нічого протів Бога казати. Рад не рад — бере іде до того чоловіка на службу.
Приходит. Сказав „дзіньдобрий“, — той єму відповів. І каже до того чоловіка: „Чи не приймили б ви мене, чоловічи, на службу?“ А він каже: „Га! та я би прийняв, коли я сам не маю що їсти! То нащо ж приймати і чоловіка морити?“. А він каже: „Я не хочу від вас жадної плати і тоє сами буду їсти, що і ви!“ — „Ну, то як хочеш“, каже той чоловік, „бо я би-м ся обійшов без наймита. Але як хочеш, то зрештою і будь. Але що ж! нє! таки мені не треба, бо будут ся з мени люди сміяли, що такий бідний і преймає наймита!“. Але святий Петро каже: „Нє, нє, не будут!“ — „Ну, то служи!“. Досит того, що той наймит, як побув кілька час в того господара, то, де що тілько зробит, то всьо добре; як з'оре і засіє, то нікому ся така пашня не вродит, як єму. Досит того, що господар в всякій потребі все єго ся радит і без него нічого не знає. І так му ся зачало всьо вести, як рукою; де вже й зачав ся підносити.
Але наймаются люди в дорогу, а наймит каже до свого господара: „А ми не поїдем?“ — „А я знаю?“ — „Наймайтися, та я поїду!“. А господар каже: „Коли ся я бою за коні, щоб де не погинули!“. А він каже: „Не бійтися! всьо буде добре, но-тілько послухайте
