Сторінка:Казки та оповідання з Поділля. 1928.pdf/154

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

жаль було за ним, так якби за рідною мамою. І каже: „Не покидай ти мене, от лучше розділімся тим хозяйством, шо я пре тобі придбав, та й будем господарити собі оба!“. Але він каже: „Нє, я не хочу нічого!“ — „Ну, то треба тобі заплатити!“. — „Нє, я плати не хочу“. Допіро, той господар приніс горілки, частує єго, їдят, п'ют оба. І як вже добре господар підпив собі, питаєся єго: „Що то тако, що як ти їхав в дорогу, то в єднім селі кидав-ись каміньцями на церкву?“. Він каже: „Ото ж я вам скажу на що: бо там в тій церкві нема порядку, бо там ся люди гріха не спокутуют, іно більше зароблят, а чортів — то таких багацько, що вже ся не мают де зміщати в середині, то знадвору по вікнах ся чіпляют! То я на них кидав, щоб їх порозганяти, щоб людий не преводили до гріха“. — „Ну, а то як-ісь ходив на вісіля, насміяв-ись-ся, як молодуха прийшла до хати?“ А він каже: „От, я того сміявся, що там повна хата чортів. Але вона дуже щаслива у Господа-Бога, — то як прийшла до хати, то вони ся не знали, де подіти, то ховалися по кутах, по пєцу, то по запєцку, і єще не мали ся де подіти. Але як вона ся відступила від порога, то вони як зачали втікати на двір через припічок, і єден як скочив, та попав в жар лабами, і обпік собі дуже, і зачав тріпати лабами, — то я с того сміявся“. — „А куди ж вони повтікали? певни, до тої хати, звідки вона прийшла?“ А він каже: „А не! вони тамтуда не підут, бо на єї місце таке ся други народило щасливи, як вона! І тепер бувайти здорові! Піду. Іно щоби-сьти так всьо робили, як єсти робили зо мною. Насамперед, в свята щоби-сти ніц не робили, ані в неділю, то тобі всьо Бог буде щасливи давати!“. — „Ну, а що ж тобі дати за тую службу?“ А він каже: „Я раз казав, що нічого не хочу. Бо я в теби но-тілько служив за той кавалок хліба, що-м в тебе на полю вкрав, пам'ятаєш, як-ісь орав. І ти орав цілий день в голоді, і я презнався перед Богом, і Бог казав мені, щоби я тобі відслужив, бо мені Господь-Бог не приказав красти, ібо я святий Петро!“.

І той господар зараз упав на коліна зо своєю жінкою і дітьми, і зачали ся молити перед ним і дякувати єму за тоє, що він їм так допоміг доробитися щастя.

146. ЯК АНГЕЛ У БІДНОЇ ВДОВИ СЛУЖИВ [л. 288 зв.]
(„Сказка, що ангел служив рік бідні вдові“).

Була ту собі вдова. І колись она була богата, але, як чоловік єї вмер, то вона ся лишила і дуже збідніла. І дітий мала дуже багацьо, і з тої дуже великої біди не знала, що̀ вже робити. Просит вже сама на себи Бога, щоби прислав смерть. Досить того, що так вже крепко заслабла, що і не може встати. Допіро Бог зсилає ангела, щоби взяв душу до неба. Злетів ангел по душу. Але преходит до хати вже брати з неї душу, вона вже іно до години дух спу-