в ліс. Приходят туди. Бере той наймит ломит дуби, із корінями рве, і складає на купу. Після забрав на мутузок — і несе додому. Приніс додому, бере сокиру, рубає і кладе в стіс. І таким способом наносив кільканадціт стосів. Посля знайшов купців і запродав. Досить того, що взяв багацько гроший, зараз купив тій бабі коні, корову. І як вже вийшла єму покута, то він втоді пішов від неї. А єї так всього ся пристарав, що вже мала до самого свого віка з дітьми їсти і в чім ходити.
Раз ангел в небі хотів бути старшим від Бога. То Господь розгнівався і зіслав єго на той світ, і так казав єму: „Іди! там будеш по людях служити, і як хто тебе назве ангелом, то ті відпущу всі гріхи!“.
Досит того, що він іде, іде. Але їде піп і каже до него: „А куди ти, синку, ідеш?“ А він каже: „Іду на службу!“ — „Можи би ти в мени служив?“ Він каже: „Ну, та мені всьоду єднаково треба робити, чи би то де!“. — „Ну, ходи ж, синку, до мени!“. Той хлопец каже: „Ну, то добре!“. Взяв піп єго з собою додому, так тішатся! Каже піп до попаді: „То якись цікавий, хлопчина, будем єго тримати“. Досит того: що-но піп казав, що треба зробити, то він знав. Але раз каже піп звечера до попаді, що „тоє би то і тоє нам треба, добродзійко, завтра зробити“. А він тото всьо знає. Вони собі позасипляют обоє і сплят, а він дуже раненько встане, розпорадит челядь, що де котро має робити, — так, як піп сам. Допіро, як вже піп єще часом заспит, то вже і коло полудня подивится: робится так, як він казав. Питаєся: „Хто вам так казав робити?“ То слуги кажут, що „той хлопчинка!“. Али він єму ніц ніколи не казав.
Але раз поїхав до якогось-то міста чи, можи, села на відпуст, і назначив собі в тім і в тім-то місці мати служеніє. Допіро, як вже приїхали до того самого місця, де єго добродзій мав правити службу Божу, став [наймит] коло него, бере каміня і кидає в вікно до церкви. Піп вже і не злазив з воза, взяв сам хутенько затяв коні, і поїхав звідтам, бо боявся, щоби вікна не вибив той єго хлопец. Досит, що вже такий той піп недобри на того хлопця! Але їдут далій, — ведут вмерця, дужи сильного богача, кільканадціт попів. І той хотів собі стати: „Можи би, — подумав собі, — заробив-им хоць зо три рублі?“ Але но хотів піп злісти, — той хутенько затяв коні і поїхав. Подумав собі піп: „О, кроть жи твою матер з ним! ото шельма, не хлопиц!“. Їдут знов, їдут, — провадят другого вмерця, без нічого: нема ні попа, ні світла коло нього, іно так положили на возі і везут. Той, іно зрівнявся, став, змовив пацєр коло того вмерця. Та й
