Сторінка:Казки та оповідання з Поділля. 1928.pdf/158

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

було нікого, іно так єго самого везли, — коли єго душа щаслива у Господа-Бога! І ангелі коло него п'ястуют, — і, но спустят єго в землю, то вони возьмут єго душу просто до раю. То там можна було стати! А коло тамтого як би-сьмо були стали, то би був гріх, бо коло такого не годится ставати, що чорт має право до него“. — „Ну, й як приїхав-ись от коло тої самої коршми — та христив-ись-ся?“ — „Га! і ту можна перехриститися, бо хоць ту єст п'яні люди, але жертвуют на Божу хвалу, — то і то не з гріхом перехриститися!“.

А той піп каже: „Або ти що? ангел?!“ А той допіро як змухнув вгору! Зірвало стелю — і він знов дістався до неба, і Господь єму відпустив гріхи.

148. ПРОЗІРЛИВИЙ ХЛОПЕЦЬ СТАЄ ЗА БИСКУПА [л. 446]
(„Сказка, що пан втопив свого сина за тоє, що ни говорив“).

Був собі пан і мав жінку. І мав іно єдного сина, і той син вже мав зо тринадціть літ, і все вдома. А той пан дужи був богатий. І радитсє він жінки: „Де б ми єго віддали до шкіл? бо вже пора“. А жінка повідає: „Запевни, треба єго де віддати!“. Допіро він посправляв єму, що було єму потрібно, і визе єго. Де вони їдут — надибают вмирця, що провадят в койци. А той пан повідає до свого сина: „Диви-но-сє, сину, який то чоловік дужи бідний, що в койци єго видут!“. А він повідає: „Нє, він ни бідни! Дай Божи, щоби і ви такі були, як він!“. Той собі подумав, жи єго син нидобрий для него, бо зле єму жичит, — і вже ни добрий на него. Али ніц єму ни кажи за тоє. І приїхали в други сило. Дивлятся: спроваджуют богатого. Дужи багацко іде за ним людий, з музико[ю], ксьондзів кільканадціть. А той пан повідає: „Гей-гей! щоб то мине так іпроваджали, як вмру!“. А син повідає до батька: „Дай Божи, щоб вам так ни було, як єму!“. Той пан ще гірши став нидобрий на свого сина і думає собі: „Чекай же, шельмо! коли ти таки нидобрий для мени, то я тебе страчу!“. І ни визе єго нікуда, іно до ліса. Приїхав до ліса, найшов такий виликий яр, де [вода] всьой опад мала, і взяв єго і кинув в той діл. Думає собі, що він вже звідтам ни вилізи. А сам вирнувся додому. Приїздит, а жінка питаєся єго: „А що? завіз-ись?“ А він повідає: „Завіз!“. А той хлопиц звідтам виліз і пішов до міста, і найшов собі місци в ксьондза, де він там був. І той ксьондз так єго дужи любив. Дав єго вчити. А мати все журится, і повідає до свого чоловіка: „Чому ти коли ни довідаєшся, що̀ там с тойо дитино сє робит?“. А він кажи: „Єму там добри!“, а сам все собі думає, що согрішив перед Богом, жи втопив єго. І жалував того дужи, і сповідає сє того, — али ни хтів жадин ксьондз дати єму ї. І він так кілька літ ходив по ксьондзах, — а жадин єму ни хтів дати жадного розгрішенія. Али кажи ксьондз тому панови, же, ней дістанися до Риму, „то в Римі отец святий дасть тобі розгрішенія!“. Пройшло тому кілька літ. Жінка вмерла тому панови