з тої апренсії, жи він сина ни знати де подів. А той хлопиц був дужи набожний, і дужи добри вчився. Де він вивчився на біскупа, і ни задовгий час назначили єго до Риму. А той пан спродав свої люди і їди до Риму. Приїхав до Риму — і іде до того біскупа і визнає перед ним, жи „мав єдного сина і віз-им єго до шкіл, і надибав-им, що визли дужи бідного чоловіка ховати в койци. А я повідаю до него, до свого сина: «ах! диви-но-сє, сину, який той чоловік дужи бідний! в койци го ховают». А він так мині сказав: «Нє, він ни бідний, дай Божи, щоби ви такі були, як він!». По тому знов спроваджали якогось пана, з виликою парадою, з музикою, і дужи багацко людий було. А я так повідаю: «Гей, гей! щоб то я такий був щасливий, і щоб мине так спроваджали!». А він казав: «Дай Божи, щоб ви такі ни були, як він!». А я дознав того, що він мині зле жичив, — і стратив-им єго за тоє. І кілька літ, як я вже ходжу по разьних ксьондзах, і ніхто ни хтів мині дати апсилюції“. Той біскуп всьо то вислухав і так єму повідає: „Согрішив-ись! бо він тобі добри жичив. Бо хоць той дужи бідний, — коли він щасливий у Бога! а той, хоць богатий і с парадою ховали, — коли він прокляти! бо він виликий грішник! Али я всі гріхи відпускаю, і ней вам Бог відпускає, бо то я сам!“. Батько сє дужи втішив, зачав єго обіймати, цілувати. І так повідає син до батька: „Бачити, тату? ви хтіли мине втопити, а Бог бачив, жи я ніц ни винин, і Бог нивинного всюди ратує! Типер я вас ни пущу до смерти!“.
Був ту чоловік і мав єдного сина. Али той син підріс трохи, — ни говорит. Ба вже і виликий виріс, — не говорит. Той єго возит по божих місцях, — і єму ніц не помагає. Але каже: „Повезу єго ще до Почайови!“, і вези єго. Али на дорозі здибає дуже вилики жито і каже: „Ото крипке!“. А той німий обзиваєся перший раз: „А бо і не добре!“. І той єго питаєся, — той вєнци ніц не каже. Али їде далі — і надибає други жито, вже мале і рідке. І каже: „Ото се жито плохе!“. А німий каже: „Отсе — лучше, як тамто!“. І більше нічого не каже. Їдут коло коршми, — і співают мазурі літанє під коршмою і в коршмі. А він бере і хрестится. Питаєся єго батько: „Чого ти хрестищся?“. Той ніц не каже. Али їдут коло церкви, — він зліз з воза і кидає камінцями на церкву. Батько єго питаєся: „На що ти кидаєш?“. Той ніц ні каже. І їдут без сило, — спроваджают мерця з браством зо всім, і люди ідут за ним. Каже батько: „Ото душа щаслива! як ся добре ховає!“. А він каже: „Нє, то несчаслива!“. І їдут далі, — надибают другого мерця: везут без браства, і люди за ним не йдут. Батько каже: „Ото душа несчаслива! як ся зле ховає!“. А він каже: „Нє, то душа счаслива!“. І питаєся єго батько:
