Сторінка:Казки та оповідання з Поділля. 1928.pdf/165

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

молотит. От тая, ніби єго жінка, винесла єму обідати. Він сів, їст; а жінка як увихнулась — всьо змолотилось, заким він пообідав. Вона і обчистила зерно, поносила, склала де треба, і бідалаху Івана з собою взяла. Вечіром атаман каже до пана, що „треба Іванови вже дві копі дати молотити, бо де то люди з єдною цілий день мучилися, а він — за кілька час вдух зробив!“. Пан каже: „Добре!“. Заказав єму з ціпом. Викидає дві копі. Жінка, як прийшла з обідом, справилася зараз і взяла з собою Івана. Вечіром знов атаман каже: „Треба Іванови три копі викинути!“. Пан каже: „Добре!“. Заказав знов з ціпом, — вийшов. Викинули три копі. Але як жінка винесла обідати, зараз то було зроблено, — і пішов з нею додому. Приходит вечір. Атаман каже: „Пане, того Івана треба зтратити, бо жінка така хороша, аж мило! і панови вона би дуже була під серце!“ — „Що ж, каже, робити?“ — „От, най пан кажут єму, щоби за ніч насадив яблонів і щоб були назавтра яблука“. Пан закликає і каже диспозицію Іванови таку. Той прийшов [додому], зажурився і росказує жінці. Але та каже: „Не журися, лягай спати!“. Сама вийшла на ґанок, перекинула перстінь з лівої на праву руку. Явилось до неї 30 робітників. Вона їм сказала, щоб були засажені яблоні, і назавтра щоб яблука були. Ті сказали: „Добре“. Рано будит чоловіка: „іди, каже, нарви яблуків і неси панови!“. Той встав, дивится: правда! такий ладний сад, що неможна, а запах як би в раю! Пішов нарвав яблук, заніс панови. Але вечіром знов атаман каже: „Таки, пане, треба стратити Івана!“. — „Ну, що ж єму робити?“ — „От, пане, закажіт єму, щоби отой степ, що маєте, щоб був наоколо обмурований, бо худоба шкоду робит“. Закликав пан, заказав єму, щоб назавтра було зроблено. Той приходит, сумує: де́ то єму зробити! Жінка каже: „Лягай, спати!“. Сама вийшла на ґанок, перекинула перстінь з лівої руки на праву. Появилось 50 робітників. Вона їм передала ту роботу. Ті сказали: „Добри“. Рано будит чоловіка: „Іди, каже, до пана, най подивитця на мур!“. Той прийшов, сказав панови, що вже зробив. Пан поїхав, подивився: правда! обмурований степ, кільки оком зглянути. Вечіром знов атаман каже: „Треба конечни єго згладити з світа, коли він таку має жінку! От, закажіт єму, щоби він за ніч церкву збудовав, в дванадцяті годині щоби в ні Бог правив і в пана на обіді був“. Той призиває єго, заказує єму таку роботу. Приходит Іван, і дуже вже зажурився. Каже: „Нещасна моя година з такими роботами! вже, певни, буде мені смерть, бо того не можна зробити!“ Жінка каже: „Цить, не журися! буде всьо! лягай спати!“. Сама вийшла на ґанок, перекинула перстінь з лівої на праву руку. Явилось сто робітників. Вона сказала їм тоту роботу. Вони сказали: „Добре“. Взялися до роботи, і на ранок вже церков готова, тільки служити. Будит чоловіка: „Вставай, каже, вже церква готова, треба іти по Бога!“. Сказала єму, куди іти. І тілько вийшов на степ, от здибає велике стадо коний. Трава по саме коліно, а вони такі худі, що