Сторінка:Казки та оповідання з Поділля. 1928.pdf/167

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

насипав силу. І так собі думає: „Що ж мині з того, що я маю грошій доволі, наїмсє і нап'юсє? І так мині вік зойде, а нікого ни маю знайомого, людий ни бачу! Треба тоє покинути і іти в світ!“. Де ж він так робит: покидає розбивати і тії гроші [закопує]. Така го сокруха зібрала, що[б] піти служити. Приходит він в місто і питає служби. Де єму люди прияют: „Єст ту, кажи, господар богатий, він потрібує наймита, іди до него, то він тебе прийме!“. Показали єму де. Приходит він, дивится: господар богатий. Просится на службу. Так той господар повідає: „А звітки ж ти?“ Він повідає: „Я, каже, з такого-то силі, батько мині і мати померли, родини ни маю, і хотів-би-м де служити“. Господар повідає: „Будиш в мени!“. Допіро вже втішився, жи го приймив; так слухає… всьо добри робит. Той господар дивится, жи він такий добрий до роботи, — любит го, добри му платит. І той парібок був в него два роки. Заслужив собі шматя — одежу ладну. А була в того господара єдна-єдною дочка, і дужи ладна; а той парібок став на третий рік і дужи розкохався в тій дівці, так що й жити ни можи биз неї. І хотіз би сє жинити з нею. Де вже й тая дівка знає, жи він єї любит. І вона собі єго сподобала, бо він такжи ладний парібок.

І разу єдного він повідає до неї: „Я буду сє з тобою жинити! а як ся ни оженю з тобою, то й жити ни буду!“. Так она повідає: „Я би за теби пішла, али ни кажи ніц батькови, бо батько мине ни даст за теби, а як скажиш, то ще тє відправит!“. Він повідає: „Чому ни даст?“ — „Бо ти, кажи, бідний, а мій батько — богатий. То він мине віддаст за якогось богатого“. Він повідає: „То як батько ни схочи тибе дати, то я викраду тибе!“. Вона кажи: „А де ж би я тоє зробила, щоб я з тобою ішла світами? ти бідний, то я б потому з тобою бідувала, бо ти ніц ни маєш“. Так він відзиваєтся до неї: „А як жи ти можиш знати, жи я ни маю? можи, в мени більши єст грошій, як в твого батька?!“ Дівка до него: „А де ж би ти тілько грошій набрав?“ Він повідає: „Не питай де, али досить, жи я маю більши, як в твого батька!“. А дівка була розумна, вчена, — застановилася над тим і повідає до него: „Як ти мине любиш, то скажиш мині, де ти їх набрав!“. А дужи сє обоє любили, і він повідає: „Я тобі скажу, но ни кажи нікому. Ото так: я покинув батька і матер, пішов-им в ліси і розбивав-им п'ятнайціть літ: хто їхав-ішов, то я єго забивав і грошій з того наскладав, а тих трупів — там закопував“. Так она се настрашила, али так му повідає: „Я піду за теби, али іди в перший читвер до того ліса, і ночуй на тих гробах, і слухай, що́ учуєш“. І він так зробив: пішов до ліса. Зайшов на тоє місци, ляг собі на тих трупах і заснув. Прибудився досвіта. Слухає: чути голос в гробі, жи „Божи, пімстися мої кривді!“. Дав Бог дня, приходит додому; ніхто ни знає, де він був. І повідає тій дівці: „Чув-им, кажи, голос з гробу, жи „Божи, пімстисє мої кривді!“. Прийшла друга ніч. Вона повідає до него: „Іди ще і тої ночі слухай, знов