ще-м такого дива ни видав, відколи жию на світі. Та то в тім місті, де ми були, то ніц нігде нима, іно скрізь вода, тілько жи но тая ксьонжка на тім столику пливала, на котрім пан забули!“ Ксьондз повідає: „Ож то я для того вночи виїхав, бо я знав, жи там якась кара Господьня мала бути, бо-м три рази в свої ксьонжці вичитав, що вибирайсє з того дома як найборші, бо кара Господьня сє зближає. То воно сє запало? видно, жи тоє місто прокляти!“.
Бо то був такий розбійник, що він розбивав люди, через дванайціть літ, і все в їдну яму скидав, таки й в тім лісі. Али вже пиристав розбивати і прийшов до пана і стає за гуменного. Досить того, що він як побув через три роки, і в нім ся закохала того самого пана дочка. І він хочи ся з нею жинити. Али вона каже, знов: „Що ж ти за їден?“ Він єї каже, що „я єст розбійник, і я в тім і в тім лісі розбивав-їм люди і скидав-їм в той і в той яр“. Али вона каже: „Іди ж завтра рано на тоє місце, де ти тії люди кидав, і приклякни до землі і слухай, що там будут казати. То що почуєш, то тоє скажиш і мині“. Той пішов, слухає, а там, рано, обзиваются душі: „Boże-Boże! pomsciś naszy krzewdzie, aż pra w praczatach!“. Той тоє вислухав і приходит до неї і каже єї, що ся обзивало: „Боже, Боже! помсцісь наший кршевдзє, аж пра в пращатах!“ — „Ну добре!“ — і бере знов посилає єго на другий раз на тоє саме місце. Прийшов він, слухає, — знов так само обзиваєся в тії ямі бездня, і іно так чути, що іно голос іде до гори. Прийшов він до неї і каже єї, що „так само і тепер говорит, як і перши“. — „Ну, добри!“ Бере вона єго знов посилає на третий раз на тоє саме місце. Прийшов він третий раз, слухає, а там знов обзиваєся так само, як і перши. І він прийшов і каже єї, що так само і тепер говорит. — „Ну, коли так само, то ми того ни дочикаємо, то нам ся можна обидвом пібрати“.
Побралися вони, взяли і шлюб. І жиют, і діти мают, а діти їх, знов, также мают діти. Досить того, що вже ся розмножило ціле сило, їх плем'я, і ніхто ни вмирає. І тії обидвоє, — може їм було вже зо 300 літ — ни вмирают. Допіро як вже дійшло аж до пра-пра-пращат, вже приходит той термін. Али заїздит ксьондз до того старого пана із чужих земель на-ніч. і він єго прийняв, дав він єму повечерати. І той ксьондз по вечері читає на книсці, молится Богу. Али в него така була книжка, що списувала, де що в які стороні буде. І він вже помолився Богу, положився на лушку спати; али взяв тую книшку, пирикинув скілька листків, — надибає, що пиши: „Втікай, як можиш, із того села, бо і ти пропа́диш! бо тоє сило западится!“ Той ще ни довірав, і ще дивится в друге місце в тую книжку, —
