|
Казав взяти єго меж скотини, на день кусок хліба і троха води давати, А тим часом, нім що буди, ним орати, і послі на ніч в церку (sic) запирати. Мучився так пописко цілий місяц; висох, змарнів, з голоду вмирає, |
Був собі чоловік і жінка [звався він Кирий], і дуже бітні, а дуже багато дітий мали. І єму дитина вмерла, і він ходив по силі, щоби єго хто послухав і гріб викопав. Али ніхто єго ни послухав — і він пішов сам копати. Допіро, копнув рискальом, — і тяшко копати. Али стоїт старий дід і каже: „Чого ти, чоловіче, ту копаєш, коли ту твердо? ходи оту на долину, копай!“. І той прийшов і копає. Ось ту викопує — коцьолок гроший! Приніс додому, заніс до комори, прийшов до попа і просит, щоби дитину єму поховав [«з братством»]. А піп каже: „А де ж ти, коли ти бідний, а ти хочиш з братством ховати?!“ Али той єму дав сто рублів, і той поховав. Али на другий день призиває піп Кирия до сповіді і питаєся: „Де ти того взяв?“ Той єму розсказує цілу річ. Али піп моцно задивився і відправив Кирия додому. А вночі прийшов піп під вікно і каже: „Віддай, Кирию, гроші! бо тя роздиру, або тя спалю з вогньом!“. Той настрашився і виніс єму на двір. Піп взяв той коцьолок, али він єму [до рук прилип. І послав він жінку нехай с]каже Кирию: „Іди — возьме свої гроші!“. Жінка каже: „Іди-но, чоловіче, він чогось кличе!“. Той виходит — і настрашився, що він каже: „Возьме собі гроші“: а той піп був в шкірі волові! Допіро, той чоловік пішов до пана, сказав панови. Пан зібрав цілу громаду. Прийшли до него, дивлятся: а то піп! Тогди попа взяли в тюрму, і рано і в вечор — шклянка води і по сто батогів, аж доки тая шкіра ни злізла.
І я там була. Давали їсти, пити, і вшили мині сукню. Литят гуси і кажут: „Сений та хорош!“, а я думала, що вони кажут: „Скинь та полож!“. Я скинула, положила і ту ось вило…. (нечитко).
