Бо то був такий піп, що він дужи напивався і все пив: в неділю, чи в яки-то свято — і все напивався [і служенія ни мав]. Али ту вже ззіхала на него комісія. Али він ще передом скликав людий і просит їх, щоби казали, що „він в нас не п'є“. Али тії ніц не кажут. Но тілько їден такий був, що на ціле сило богач, і каже: „Отче святий, батюшка-добродзєю! Як я вас не визволю с тої напасти, то більше ніхто, — іно щоби за мною всі люди потягнули, як я скажу, що то всьо неправда“. Али кажут: „Добри! ми так всі потягнимо за Іваном!“. Ну, ту вже з'їхала комісія, і закликали всіх людий. А піп ще перед того післав до Івана, що „бійся Бога, ратуй!“ І він прийшов [Іван-богач], став наперед всіх людий, — і каже той чиновник: „Ото ми з'їхали на вашого попа, що то він дуже, каже, напиваєся і не вітправляє служенія в неділю ні в свято“. А піп стоїт в кутику, так ся миленько дивится на Івана. — „Не, отче! преосвяченний монархо-добродзєю! То не може ніґди правда бути, щоби наші добродзій напивалися і служенія не вітправляли. Вони часом нап'ются, аж ледво стоят в церкві, али святого пристолонька тремаются, і таки й відправляют. І ми свою вигоду через тоє таке маємо“. — „А правда, люди, то?“ протоєрєй питаєся. — „Таже, каже, правда!“ А піп тогди каже: „Отсим підсобив! аж я тепер ніґди не буду попом!“. І тогди попа розжалували на простого хлопа.
Бо то був такий ксьонд[з], що, як вп'єтся, і зараз кричит: „ура!“. Али їдного часу впився, і кричав „ура!“ і зараз єго взяли до холодні. І він там був через цілу ніч, а рано треба, щоби мав набоженьство. Ну, він став рано, витвиризився, відправив набоженьство, прийшов до свої станції і каже сам до себи: „О! на що мині ся було впивати і кричати «ура?» лутше так: випити єден килішок та сказати тихо «ура», а ни кричати дужи, щоби аж на коритар чути було“. [Випив]. — „Али на їдні нозі ніхто ни ходит! Треба ще й випити другий та сказати голосніще: „ура“, али — в свої станції; то того ніхто ни буди чути“. [Випив]. — „Али, правда, о тройці і Бог прибуває, — можна випити і третий, і крикнути голосно «ура», али — в свої станції. То того такжи ни буди ніхто чути. А то не знати що я перши робив! — вп'юся і кричу на коритарі «ура». Атак лутше: випити та крикнути голосно „ура“, али — в свої станції; то того ніхто ни буди чути. — Ну, можна випити і четвертий, і відчинити двері на коритар, і крикнути голосно «ура», та назад втічи до свої станції. І мине ніхто ни злапає, бо зараз замкнуся“. [Випив] — „Ну, можна
