ти ззів єдені“. — „Нє, ни ззів!“ — „А ну ж, присягни!“. І піп взяв і присягнув, що ни їв. — „Ну, ней буди і так!“. Али Господь знає добре, що він ззів, іно нічого ни каже. Али ідут далі, надибают гроші. І піп побіг напиред і бире, али Господь каже: „Чикай-но! ти, нибожи, ни бири, бо то нам ся треба розділити тими грішми. Бо то ми всі штири знайшли!“. І бире Господь і рахує на штири купці Розрахував по рівні часті. І лишаєтся їдна денюшка. І Господь дає більше Павлови, а піп дреся за денушкою, каже: „Дай мині!“ — „Ну, нічого“, Господь каже: — „ну признайтися, хто ззів той підпалок? То єго всі гроші будут“. А піп: „Єй Богу, що я ззів!“ І тогди каже Господь до него: „Бири ж ти собі тії гроші, іди додому, і ти ніколи ни наситишся ними!“. І тепер правда: попи що би кільо мали, то все: „нима та й нима!“. [Пор. № 144, ст. 82-86].
Два мужики заклалися єден з другим о шість волів, що попа не нагодує. Справляє єден парастас, запрошує попа. Піп їст, що має сили. Наївся, напився, виходит від мужика, — але тут другий мужик просит до себи. Пішов він до него, также їст, п'є, так що і другий обід ззів. Пішов тогди мужик, каже: „А щоби-сь лиха наївся! ззів-есь мої воли! Мусів дати заклад.
Бо то єден піп дужи любив поросята печені, і на жадну оказію до мужика ни пішов, як не мав мужик печеного поросяти. Але мужик єден богатий просит попа на христини. Але піп питаєся єго: „А буди ж порося печене?“ — „Буди, каже, отче!“. Піп чим-борші і пішов. Прийшов до мужика. Частуют єго, дают єму їсти і пити, але він мало їст і п'є, бо чикає на печене порося. Подали печене порося. Піп урадовався, присунув до себи ближши, начинає їсти і говорит до мужика: „Щоби твої, Іваньцю, так ніжки бігали, як тото порося бігало!“. Але мужик смієся і каже: „Де вже мені так бігати, як єго ніжки бігали!“.. Але“, — мужик каже, „але то, добродзєю, щоби-то ваше рильце тото рило, що єго!“.
Піп мав нипуслушного дяка і хотів єго вибити, і ни знати яким способом — щоби ни позивав. Прикликав дяка до себи і начав єму говорити, як то святі мучиники муки виликі терпіли, а Христа ни відрікалися, „а ти би, дячи, певни відрікся!“. Дяк каже: „Ни знаю.
