Сторінка:Казки та оповідання з Поділля. 1928.pdf/205

198. ПРО „ЖЕРЕБНОГО“ КСЬОНДЗА [л. 242]

(„Сказка, що ксьондз мав ди[ти]ну лоша“).

Бо то був собі ксьондз, і заслаб раз на моч. Ну, що ту робити! взяв намочив в шклянку і каже до свого льокая: „На, та заниси до доктора: що̀ мині такого?“. Той локай (sic) ішов через місто; але ішло жидівски вісіля. Він задивився, впав, і розбив тоту шклянку. Моч розіллялася. Той настрашився і думає сам в своїй голові: „Що я тепер буду робити?“ Взяв побіг до кравниці, купив шклянку. Ну, але де би ти ще такої мочі дістати? То й скрутився сюд і туд, — дивится: стоїт так в долинці кобила, ото-ото вже лоша [буде] мати. Зачала вона мочити. Той ту хутенько підставив шклянку. Ну, вже є всьо, — бере і несе до доктора. Приніс. Доктор подивився — і пиши до аптики рецепта, щоби як-найборши давали лікарства, бо ксьондз ото-ото буде мати дитину. Пішов той льокай до аптеки з тим рецептом. Подивилися там, як-найборші дают лікарства, бо ксьондз буде мати дитину. Але ще наперед той доктор післав свого слугу з письмом, ніж той з лікарством прийшов, — що ксьондз буди мати дитину. Той як перечитав тоє письмо, та́к зажурився, що то страх! і не знає, що навіт робити. Бере кличи свого старого фурмана і каже: „А диви-но ти ся, а я буду мати дитину!“. — „Ну! яким способом?“ — „От посилав-им до доктора моч, бо чогось не можу добри мочити, а він відписав до мени, що я буду мати дитину“. — „Ну, то нічого!“, каже той фурман: — „я тому поряджу! Ней пан наїдятся добре квасного молока, а мені дадут горівки, то будут здорові!“. Той ту зараз казав собі дати гладущик молока, виїв всьо. З того молока здуло єго крепко. — „Ну тепер, — каже той фурман, — треба заложити коні і будем їздити по рілях“. — „А то чого?“ каже той ксьондз. — „Бо так треба!“. Взяв заложив коні в бричку, посадив ксьондза, далій їздити. Досит того, що як взяв того кзьондзиска возити, то він ґвалт кричав: „Бійся Бога! Не витримаю! не вози мене так по рілях!“ — „А ніц не поможи: так треба!“. Ну, вже вивозив єго добре, бере їди в ліс, але ксьондз каже: „Чикай ту трохи під корчами!“. Став фурман. Він зліз з брички, сів собі по свою потріб під корчом, але як свиснув, то так як з пістолика. А там спав заяєц, — та й просто на того заяйця. Той заяєц як ся вирвав, та далій втікати! А той ту ксьондз дивится, що щось побігло, та й каже: „А ти видиш?“ (до фурмана), „от я вже мав лоша!“ — „А де ж воно?“ — „А онди-онди!“ — „Правда“, каже той фурман: „ну то треба за ним їхати, бо важний би коник був, шкода!“. А ксьондз обзиваєся: — “А ней єму маму мордує! я сто рублів дам, а за ним не поїду. Добри, що-м збувся клопоту!“. І поїхали додому, а фурмана до смерти за тоє тримав при собі, що му порадив.