Бо то був такий ксьондз і любив мазура дочку Галюську. І каже фурманови: „Піде-но до мазура і привиди мині Галюську!“. А в другого мазура була кобила, називалася «Малюська». Отой хлопец пішов і привів єму Малюську, тую кобилу, і поставив коло ґанку. І прийшов до покою, і каже ксьондзови, що „є Малюська!“. А той каже: „Завиди до станції і положи на лужко“. І хлопиц взяв привів до станції тую кобилу, і поставив на лушку догори животом, а ноги передні звязав, і тая кобила лижит. І ксьондз відправив гості і прийшов до неї. І ще свічки ни було, — і каже до того льокая: „Вийде зо станції!“. І той вийшов, а ксьондз прийшов до неї і масає з заду. А тая кобила як відвіне ноги, як трісни ксьондза в живіт. Той: „Dla Boga swiętego! Oto co take?!.. х[ло]пец! піде сюди!“. Каже: „Дай свічі!“ Засвітив. Дивится, — а то кобила. І каже: „А то що такого?“ — „Та ж то Малюська!“ — „Али ж я тобі казав привести Галюську!“ — „Ну, то я ни дочув“. — „Зар[аз] мині єї вивиди!“. І той хлопиц взяв ї вивів на двір, і пустив. Прийшло на другий день. Ксьондз — слабий, і пиши до доктора, і просит: що̀ би робити, що єго дужи живіт болит? [Доктор] ксьондз[ови] відписав, щоби мочі привести єму. І той намочив в шклянку і дав тому хлопциви. І [той хлопиц] нисе. Али той хлопиц тоє вильляв, а підставив під жеребну кобилу шклянку, — і кобила намочила, і той приніс. Доктор подивився і каже, що буди лошак. І той ксьондз їде в ліс з тим хлопцим по дрова. Нарубали собі фіру дров. І ксьондз здибав людий і каже: „Від чого кобила лоша скидає?“ — „А від того, каже [хтось], що запричи під вагу і бити по боках, — то від того скине“. І тії люди поїхали, а ксьондз каже до льокая: „Запрагай мене в віз і [бий] добри по боках!“. І той запраг ксьондза і так б'є! І ксьондзови зіхтілося на двір, і каже: „Ей, чикай! змилуйся“. І той єго випраг, і він пішов під корч. І як трісне, а заєц вибіг. І каже: „Ото крепкий лошак втік“.
Бо то був попович і мав добрі гроші. І хтів ся висьватити на попа, али єго ни хтів архерей висьватити. І він возив єму гроший, возив, — і вже і ни стає єму. Приїхав раз до архерея. Архерей ни хочи висьватити єго і крутит ним, каже: „Приїдиш пото̀му, бо я ни маю часу тепер“. І попович поїхав додому. Архерей взяв і виїхав з дому, али той приїздит і не застає єго вдома. І питаєся слуги: „Де
