Сторінка:Казки та оповідання з Поділля. 1928.pdf/209

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

чого!“. А той кажи: „Ну, моя Pani, jeżieli mie masz (далі зовсім нечитко). Zaczynam“. І вже по роботі, і [вона] каже: „Ну, як то земне повітра поправляє! Ну, на̀ тобі гроші!“ — „Нє, я вийду ще на двір прохолоджуся“. І той капуцин прийшов до него [того панамі каже: „Ну, іди і бире гроші!“. Той прийшов і каже: „Ну, давай гроші!“. То та єму дала 24 тисячі і каже: „Ну, добрий с тебе хлопиц, що-сь потягнув 24 рази!“ А той пан ще дає капуцинови гроший половину. А він каже: „Я ни хочу гроший, іно спасибіг тобі, що-сь мене покрипив!“.

203. ЯК КСЬОНДЗ З ПАНЕЮ БАВИВСЯ [л. 202 зв.]
(«Сказка, що ксьондз любив паню, і по кіньски в саду бавилися“).

Бо то був такий ксьондз, що любив паню. І їдного часу їди до неї, а вона сіє пшеницю. І каже [ксьондз]: „Дай Боже щастя!“ —  Дай боже! дзінькує!“ — „А що то ро́бити?“ А паня каже: „Сіємо пшиницю!“ — „Нихай Бог зародит! та щоби був такий колос, ut in meo [sc. scroto?] pilus“. А та: „Щоб була така колосиста, ut habeo pilosam“. І бере ксьондз тую паню, і ідут під явір зелений, де вони там все ся забавляли. Али їден фурман каже: „Чикай! ни дочикає він того, щоби він так все до неї їздив!“. Взяв виліз на той явір і сидит. Ось тут они обоє видутся за-під боки, і прийшли туда. І вона пренесла закуски; він, знов, меду, — і п'ют. Али він каже до неї: „Кілько ми ся обоє забавляли, а ще-сьмо ся ни бавили по конячи“. — „Як то?“ каже. — „А так, що кінь біжет до неї і рже, — а ну ми так!“ каже ксьондз до неї. — „Ну, то бавмося!“. І вона зосталася і стоїт, а ксьондз пішов на долину далеко від неї і біжет до неї і рже: „іга-га-га!“, а вона знов собі: „іга-га-га!“. І іно прибіг ксьондз до неї, а той фурман взиваєся із явора: „Агов, агов, лисий!“. Тії як почули тоє — та далі втікати… ксьондз без одежі!.. побігли в корчі. А той зліз з явора і наївся, і напився, і прийшов до брички і сидит. Ось ту дивится: литит ксьондз. — „Ви зжай скоро і за браму!“ І сіли і поїхали. І більше ксьондз ни робив нічого під тим явором.

204. ПІП ТА ГЕНЕРАЛЬША [л. 483 зв.]

Бо то барабанчик служив в службі 25 лет. І відпускают в отставку, али він думає собі: „Що ж я піду додому без барабана? то буде зле! Али лутше піду просити о барабан“. Пішов до якого начальника, і той єму віддав барабан, і ті ремені, і бляхи. Він собі іде додому. І зайшов в го́род, де там була єдноральша. Він пішов просити милостині, а вона ще єму казала дати батогами. І той собі пішов в сад, і лях в рові с барабаном, і лижит. Али дивится: світло