Перейти до вмісту

Сторінка:Калинець С. Лєґенди з уст народа (1921).pdf/4

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Пішов Петро до одного богатого господаря і просить хліба. Той вилаяв його, неробою назвав, та хліба не дав. Пішов Петро до другого, другий те саме сказав, у третого також хліба не дали й вернув Петро з нічим і каже до Христа:

— Нема хліба! В селі самі богачі, хліба мають досить, але ніхто не дав ні кришки, ще мене ганьбили, волоцюгою прозивали, казали, щоб ми пішли на хліб працювати, так як вони працюють.

Прикро стало Ісусови, що люде такі недобрі й захланні. Та він прийшов, щоб їм дорогу до вічного щастя показувати, щоб їм гірку недолю облегчити, а вони йому куска хліба жалують.

— Люде, люде! Що ви би могли зробити без мене? Хто вам все те дає, що маєте? Що діялось би в ваших серцях, як би так ви голодні просили о кусок хліба, а другі би вас від себе прогнали!

Вийшов Христос за село, а там широкі поля, вкриті золотим колосям, а те колося з тихим шепотом хилиться йому до ніг, а Христос глядить розжалений кругом себе й каже:

— Скільки тут хліба родиться, а я ходжу голодний! Нехай від нині не виростає колося лише солома…

І узяв Христос рукою за колося при самій землі й тягне до гори, а зерна теребляться, сиплються на землю…

Надійшла на те Мати Божа, бачить, що Христос хоче знищити збіже, вхопила в долоню вершок колося й каже:

— Сину, лиши хоч се, що в руці маю, — для песика й котика…

— Правду кажеш, моя Мати, — відповів Христос, — треба лишити трохи для пса й кота, бо вони не винні тому, що люде такі захланні,