Перейти до вмісту

Сторінка:Калинець С. Лєґенди з уст народа (1921).pdf/5

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

та трудно, щоби німа звірина терпіла за людські гріхи!

І лишив Христос вершок колося, як раз стільки, що тримала в руці Його Мати — й від того часу стало вирастати колося лише таке маленьке, як на людську долоню.

І уже не мають люде нині стільки хліба, що перше, а й то, що родсться, то пише з ласки Божої для пса й кота…

Як би не пес і кіт, то й ми би нічого не мали…


Осикове дерево.

Утікала Божа Мати з малим Ісусом і Йосифом стареньким до Єгипту.

Утікали, бо лютий Ірод убивав усі діти сподіючись, що убє й малого Ісуса…

Але Ісуса вже не досягне рука Ірода, бо ось перестеріг Марію і Йосифа — Ангел з неба — і спішить Свята Родина в чужий далекий край, де вже не сягає власть Ірода.

Треба було не одну нічку в чистім полі ночувати, без хліба й води обходитися, але якось Бог Отець помагав.

Змучена дорогою Св. Родина сіла під осикове дерево спочивати.

Стрепенулась осика, жах обняв її, ануж лютий Ірод догонить утікаючих, та не лиш убє Св. Родину, але й то дерево, котре дало збігцям притулок, прикаже покарати й зітне сокирою.

Й задрожала осиха зі страху й листки її затрепетались як у лихорадці…

Відпочила Св. Родина й пішла своєю дорогою, але осика дрожить далі, по нинішний день