Не по всѣхъ селахъ заховався ще звычай ходити въ „щедрый вечеръ“ — щедрувати. Въ многихъ селахъ — вже того звычаю не знаютъ. Тому то зо̂брали мы деяки̂ „щедро̂вки“ зъ Ходоровщины, щобы други̂ люди, де того звычаю вже нема, видѣли, що то гарный звычай и щедро̂вки дуже люби̂, та що то таки жаль, що наши люди на звычаи предко̂въ забуваютъ.
Щедро̂вки маютъ сво̂й початокъ ще въ часахъ, коли наши предки були поганами; тогда спѣвали люди въ тыхъ пѣсняхъ ро̂жни̂ похвалы до своихъ бого̂въ, межи прочими до Бога „Ладо“ („ко Ладу“ — зъ во̂дси и мае походити назва „коляда“), але якъ приняли наши предки христіанство, то стали вже вплѣтати въ „щедро̂вки“ слова, во̂дносячи̂ся до нашои вѣры (въ одного Бога), до ро̂жныхъ религійныхъ памятокъ и обрядо̂въ, такъ, що въ тыхъ нынѣшныхъ „щедро̂вкахъ“ спѣваеся вже про Христа, Его Рождество, Крещеніе и т. д.
Зъ давнои давнины зо̂ставъ еще при щедро̂вкахъ той звычай, що колядники, а взглядно „щедровники“ ходятъ въ „щедрый вечеръ во̂дъ хаты до хаты зъ „козою“. (Перебираеся одинъ зъ хлопцѣвъ за козу). Давно носили колядники лишь образъ козы, а то на знакъ, що въ то̂мъ часѣ входитъ сонце въ небесный знакъ „козерога“, т. е. зближаеся уже бо̂льшій день, нова пора року. Тому то и нынѣ при „щедро̂вкахъ“ декуды ходятъ зъ „козою“.
Впрочѣмъ то гарный звычай и не належитъ его пускати въ непамять.
Авторъ.
