Поволи сї нові ідеї, кинені Драгомановом, а плекані Павликом і Франком, здобувають собі ґрунт серед української суспільности в Галичинї. В 1890 роках поклонники сих ідей орґанїзують ся в окрему українську радикальну партію. Між оснувателями партії одно з найвизначнїйших місць займає Павлик, який з того часу аж до смерти засїдає в партійній управі; редаґує партійний журнал „Народ”, який давав полїтичну поживу цїлому нашому тодїшному молодому поколїню; видає партійну лїтературу; працює від 1895 року аж до війни в партійнім популярнім орґанї „Громадський Голос”, беручи на себе дуже часто весь тягар редакції, і їздить — доки на се позволило здоровлє — по вічах.
Значінє радикалізму, не яко партійної орґанїзації, але ідейного напряму серед нашої суспільности, признасть і оцїнить історик нашого національного розвитку. Був се напрям, який запліднив своїми ідеями цїле наше житє в усїх його областях і оставив слїд в цїлім нашім розвитку. Між учениками Драгоманова Франко був мозком сього напряму, Павлик — жрецем…
На унїверситет вступив Павлик в 1875 році і студіював фільольоґічний факультет. Але полїтична дїяльність не дала йому покінчити унїверситету, бо в два роки пізнїйше Павлика проганяють з унїверситету за його приналежність до тайного соціялїстичного кружка. Хоч не вдало ся йому покінчити своїх студій з офіціяльним дипльомом, він до кінця свого житя зберіг наукові інтереси, працюючи по своїй змозї в науковій области. В признаню за його велику працю Наукове Товариство ім. Шевченка у Львові вибрало його 1-го цьвітня 1900 року своїм дїйсним членом. В тім характері він до кінця житя брав живу участь в дїяльности фільольоґїчної секції сього товариства.
Він був знаменитим знавцем нашої мови й літератури, яку він збогатив численними перекладами з анґлїйської, француської, нїмецької, московської, польської та инших мов.
У своїм житю був Павлик типом „безсребренника”, який, вийшовши з селянської сїмї і рішивши обернути здобуту власними силами осьвіту на службу народови, все житє прожив у бідности, часто навіть в нуждї, служачи весь вік тільки одному Богови. Деколи просто болючо було дивити ся, як покійний віднимав собі останнє від уст, аби видати брошуру, яку в даній хвили уважав за конечну для народної справи. Жиючи цїле житє одиноким, держав при собі стару матїр-вдову, а відтак сестру Анну, товаришку своїх перших аґітаційних праць. Яке серце було в того „безеребренника”, сьвідчить факт, що перед пару роками, немічний і бідний, приголубив він двоє чужих дїтий з улицї, опікуючи ся ними як найлїпший батько.
В останних роках Павлик у щоденній полїтичній дїяльности участи не брав; виступав лише яко ветеран у важнїйших хвилях. Останним з таких його виступів була його у-
