Коли в 1848—49 р. Мадяри підняли повстанє проти Австрії, австрійське правительство для оборони Галичини зорґанїзувало тут народну самооборону. Ся орґанїзація складала ся з двох частий: селянської самооборони і гірських стрільцїв. Селянська самооборона повстала на розпорядок галицької краєвої президії 6. січня 1849 р., а обіймала пять підгірських округів: Сянік, Самбір, Стрий, Станиславів, Коломия. До сього війска належали всї мущини в віці 20—50 лїт; кожде село мало свого команданта, а кілька або кільканайцять сїл творили округ і мали надкоманданта. Командантами по селах були звичайно вислужені війскові, жандарми, лїсничі і ин.; крім них була низша старшина, сотники, пятьдесятники, десятники. Люди приналежні до оборони діставали оружє; ізза недостачі чогось лїпшого брали коси настромлені на дручки, списи сїльського виробу, сокири. Більші села мали власні хоругви, по містах мали й тарабани. Узброєних в рушницї зібрано в осібний віддїл стрільцїв; кінні творили віддїли кінноти. На даний знак все війско мало ставити ся у т. зв. алярмові місця, що лежали близко угорської границї. Кожде село висилало до окружного центра щоденно одного або двох узбрєних людий на т. зв. ординанс, щоби принести прикази від надкоманданта до місцевої команди. В селї була також варта, що стримувала переїздних і питала ся о пашпорти. Від границї до кождого села ішли стовпи трівоги, пообвязувані соломою і напущені смолою; коли наближав ся ворог, сторожа мала їх запалити і подати як найскорше знак трівоги узброєним селянам; тодї всї збирали ся в алярмове місце. Деколи збирали ся віддїли з цїлого округа на загальний перегляд.
Перегляд самооборони відбув ся н. пр. в Богородчанах в осени 1849 р. — на толоцї під містом. На правім крилї уставлено зверх 300 Гуцулів з рушницями через плечі на маленьких гірських кониках; проводили ними унїформовані гайдуки з камеральних дібр. Коло них стануло 600 піших Гуцулів і Підгірян, що мали то власні ґвінтівки, то старі жовнїрські карабіни з кременем, то стрільби відібрані польській народовій ґвардії; були подїлені на шість сотень, а проводили ними камеральні лїсничі. Дальше уставило ся в трох рядах до 8.000 селян, подїлених не на сотнї але громадами, а кожде село вів селянин, вислужений жовнїр, якому перевішено через плечі старий капральський тесак з арсеналу у Львові. В руках мали коси, списи, сокири. Якийсь капітан зі Львова мав промову, а потім відбула ся дефіляда. Один старий сьвященик, сивенький як голуб, сїв, убраний у фелон, на білого коня і з величезним хрестом у руках станув перед війском. На команду „марш!” затягнув сильним голосом пісню „Пречистая Діво Мати”; потім співали „Мир вам, братя” і „Маширують швалїжери, щаслива їм дорога”… Таксамо сьвяточно відбуло ся в Станиславові посьвяченє гармати для селянського війска. Гарно вичищена гар-
