Україну унїверзали і накликував нарід до повстаня. До Скоропадського, якого Москва назначила гетьманом по Мазепі, писав: „Коли вашу милість стримує від повстаня мій гетьманський уряд, то запевняю, що для загального добра уступлю його В. М. яко старшому. Не давайте віри також В. М. тим, що удають, немов оттоманська Порта хоче панувати над Україною. Бо Порта, шведський король і кримський хан постановили між собою, що Україна не буде залежна від нїкого, що буде на віки самостійною державою”. На зазив Орлика отворили йому брами Умань, Корсунь, Богуслав. Але в дальшім походї перешкодила зрада Татар, котрі замісць помагати почали нищити і грабити Україну. Орлик мусїв знова перейти за Днїстер на турецьку територію. Але не лишав заходів коло визволеня України. Коли Туреччина віднесла побіду над царем Петром, Орлик вислав посольство до султана, щоби в мирі російсько-турецькім признано на всї часи вільним край по обох сторонах Днїпра з запорожським війском і всїм народом українським. Змаганя Українцїв підпирала Швеція і Франція, але проте Росії віддано лївобережну Україну з Києвом. Орлик хотїв взяти в своє панованє хоч правобережну Україну, але не допустили до сього польські війска.
Коли упали останні надїї на волю України, Орлик лишив ся без вітчини. Не мав чого оставати довше в Туреччинї, не міг вертати ся на Україну, бо там чекав його московський суд, — мусїв їхати в далеку чужину. Цїлих трийцять лїт скитав ся по західній Европі, з місця на місце, нераз у дуже сумних обставинах, — але нїколи не забував про Україну; все шукав способів, аби звернути европейські держави проти Москви і здобути волю рідній країнї. В 1715 р. через Відень поїхав до Швеції, — шукати захисту у короля, що перше згодив ся бути протектором України. Але шведська держава не могла дати помочи українському гетьманови; Орлик не дістав навіть більшої грошевої підмоги і жив у великій нуждї… В 1720 р. покинув Стокгольм і пустив ся в дорогу до Туреччини, бо заносило ся на нову війну з Росією. З Гановера писав меморіял про справу українську до анґлїйського короля; з Вроцлава вів живу переписку з ріжними дипльоматами. Через Польщу і Галичину переїхав до Волощини, а відси при кінци 1722 р. доїхав до Сальонїки. Там переживав кілька лїт і навязав тїсні зносини з француським двором, а також з Анґлїєю і Голяндією; хотїв розпочати нову боротьбу. „Буду мати”, писав до Франції, „як колись Хмельницький, кількасот тисяч війска, бо на Українї що хлоп, то жовнїр… Лишаєть ся тільки, щоби держави злучені гановерським трактатом розпочали війну”. В 1731 р. приїхав до нього син Григорій і через нього Орлик війшов у зносини з Татарами і почав аґітацію між Запорожцями на Сїчи. „Памятайте-ж, вашмость добрі молодцї, війско запорожське”, писав Орлик до козаків 1734 р., „на Бога і на присягу, зложену Йому на євангелії, що ви разом зі мною обовязали ся рятувати свою вітчину від тяжкого і невиносимого московського підданства.
