Рогожін чемно обійшов усіх обранців рідного Терека, мимоволі відчуваючи якесь радісне юнацьке піднесення. Це ж і він вступає до їхнього кола, щоб гуртом творити нову історію батьківщини. Хіба, справді, для Терека, для всієї Росії не починається нова доба? Хіба волею всього війська не відновлено в козаків старе демократичне самоврядування? І хіба не демократичний лад привів сюди, до отаманського палацу, обранців Кабарди, Чечні й Інгушетії?
Правда, двом таким „демократіям“ було тіснувато над вузенькою смугою Терека, де нафтові вежі однаково видно було з козачих станиць і з чеченських авулів. Це виявилося зразу ж, як тільки заступник отамана взявся висвітлити поточні події.
Скупими фразами й сумними фактами змалював осавул Медяник безпорадний стан уряду. Демократії нема на кого спертися. Терські козацькі полки ще не вернулися з фронту. Місцеві салдатські частини — 21-й, 112-й, 113-й запасні полки й Самарська дружина — деморалізовані й збільшовичені. Вузенькою смугою Терека сунуть із-за Кавказу дезорганізовані салдатські маси, сіючи безладдя. Народам Терека треба б спільно виступити за добрий лад і спокій, але чеченці всіх каламутять і розпалюють громадянську війну. Вони спиняють військові ешельони, відбирають гармати, рушниці, кулемети, набої й тягнуть до себе в гори. Станиці Коханівську й Іллінську спалено, Фельдмаршалська й Петропавлівська горять. На Сунжі риють окопи. Національна рада не має сили припинити це безладдя, абож навмисне йому потурає.
Випрасуваний і вилакуваний по аристократичних школах і вітальнях чеченський нафтовий маґнат Тапа Чермоєв спалахнув сухим порохом і зірвався з місця.
— Неправда! Чеченці тільки захищаються! Ви подивіться, що роблять ваші фронтовики з нашими авулами! Вони обстрілюють усі чеченські й кумицькі селища понад залізницею. Від Чир-Юрту до Грозного скрізь самі тільки руїни.
Темне, чотирикутнє, сокирою тесане обличчя Медяника взялося полум'ям.
— Добре ж ви захищаєтеся! Ви однімаєте в салдатів гармати й посилаєте їх на Сунжу проти козаків. Це не добросусідські взаємини, а підготовка війни.
— Протестую! Козаки по Сунжі сами нахвалюються загнати чеченців у гори, як тільки повернуться їхні полки з фронту.
— Це провокація!
Низенький, птахоподібний голова національної гірської ради, кабардинський кінно-заводчик і землевласник Пшемахо Коцев, метушливо замахав руками.
— Так не годиться, панове! Нам треба порозумітися, а не поглиблювати суперечки. Ми ж цю справу передали на комісію, нехай комісія скаже своє слово.