— Ні, Власе Сидоровичу, мені нема охоти десь інде шукати. Еге ж, еге ж… Вашу робив 20 років, вашу й далі робитиму. До переділу.
Варивода почервонів, але стримав себе і байдужим тоном кинув:
— Ваша влада, ваша й воля!.. Грабуйте!..
З тим і розійшлися.
Таке ж ставлення зустрів Короп і в громаді, на зборах. Козаки, крім найбідніших, трималися вороже-насторожено й чогось вичікували. Городовики, виключаючи глитайню, гаряче бралися до нового діла, але не мали ще потрібного досвіду. Помалу перекраювали старе життя, влаштовували безземельну бідноту, тягли її з закутків до громадського керма.
Короп із головою закопався в роботу біля свого двору й поля. Косив, майстрював, лагодив, крутився так, що й збоку завидки брали. Потроху дірки бідняцького двору затуляла хазяйновита рука.
З Вариводою Короп більше не балакав. Але іноді стикався з молодим Левком.
— Ну що, Семене, — так воно й далі буде?
— Ти це про що?
— Та от… Ми, козаки, двісті років за цю землю кров проливали, а городовики прийшли та на готове сіли.
— Еге ж, еге ж… Так і далі буде… Бо й нашої ж крови за двісті років не мало лилося.
Левко загадково всміхався й одходив:
— Поживемо-побачимо. Я так, по-товариському, тобі закинув. Ти чув про Торгову?
В кінці червня покотилися по Кубані чутки про Денікіна. Щодалі вони ширшали, як повінь, перепліталися з вигадками, хвилювали й тривожили. Денікін узяв Торгову, Білу Глину, Тихоріцьку, Кавказьку. У Денікіна 50 тисяч війська й сотні гармат. До нього звідусіль пливуть козацькі загони.
Козаки збиралися й шепотіли. Городовики записувалися до червоних полків, що діяли на Чорномор'ї: Слав'янського, Полтавського, Чорноморського, Настасівського, Кубано-Чорноморського.
Уляна плакала. Короп хмурився.
— Ти — того… Ти не плач. Я більше воювати не піду. Еге ж, еге ж… Будемо хазяйнувати й край, Денікін не страшний. Побили Корнілова, поб'ють і Денікіна. Червоної сили хватить. Еге ж, еге ж… Там самі сорокінці — орли, а не вояки.
7 серпня Денікін розбив армію Сорокіна до цурки. Вона безладною хмарою покотилася за Кубань. 16 серпня денікінці вступили в Катеринодар. По всьому Чорномор'ю зірвалася біла завірюха. Це був момент, коли гору взяли козацькі заможні верстви, що, крім бідноти, відкопували приховану
