Сторінка:Капельгородський П. Шурган (1932).pdf/112

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

зброю, сідали на коня й виступали в похід. Гуртувалися до більших загонів і починали розправу з городовиками та з своєю біднотою. Ставили по станицях шибениці, як гойдалки на великдень. Вішали, рубали, христили шомполами, топили в річках. Тисячами рушили городовики й незаможне козацтво з жінками, дітьми й деяким майном до Слав'янської та Варениківської, під крило червоних загонів. А за ними, з усього Чорномор'я, спішили туди ж контрреволюційні полки, тісніше й тісніше оточуючи білою хмарою червоні частини.

По станицях навколо Мишастовської теж загомоніли про розправу. Ночами рипіли вози, люди тікали світ заочі. Уляна плакала й приставала до Демида:

— Може б таки й ми виїхали?.. Коли б чого не було…

— Куди? На вічне блукання? Сиди й не рипайся… Еге ж, еге ж… Ми — нікому нічого…

Одного дня до Коропа несподівано зайшов Варивода.

— Ти от що, Демиде. Ти б виїхав кудись із станиці…

— Чого так?

— Та знаєш, — час важкий… Усякого буває.

— Я ж нікому нічого. Не служу, хазяйную.

— То мало діла, що не служиш. А ти ж був у червоній ґвардії… Я тобі кажу сурйозно: сьогодні ж виберись.

— Та що ти вороною кракаєш, Уласе Сидоровичу? Еге ж, еге ж… Ти вже кажи прямо: заважаю я тобі?

— Моя хата скраю. А щоб завтра тебе не було. І от іще що. Ти там захопив мої шість десятинок і скосив на їх траву, то я заберу в тебе конячку. Мені сина треба виряжати…

— Уласе Сидоровичу, так не годиться! Еге ж, еге ж…

Варивода випрямився й хижо блимнув очима:

— А ти ще, побалакай мені!! Більшовицька наволоч!

І з тим вийшов, попрямував до хліва, вивів Коропову конячку й повів з двору. Уляна заголосила. Демид мовчки ворочав у голові важке каміння.

— Ти от що, Улянко… Ти не того… Збери там потихеньку всяку хурду-мурду… Щоб сусіди не помітили. Еге ж, еге ж… Та обряди дітей.

— А коняка ж?..

— То вже не твоя справа.

Уночі Короп викрав свою конячку, захопивши разом і хазяйську на підмогу. Забрав сім'ю, поклав на воза сяке-таке майно й припаси, свиснув старого Рябка й подався на Троїцьку. Навмисне обминув Слав'янську, куди тікали всі, бо знав, що хазяїн ранком улаштує туди погоню. Під самою Троїцькою випряг із голобель хазяйського коня, нашмагав, та й пустив його назад.

— Біжи до хазяїна… Щоб не гавкав, що Короп злодій.

У Слав'янській збилося кільканадцять тисяч біженців і близько 16 тисяч червоних бійців. З Катеринодару, з Тимо-