Сторінка:Капельгородський П. Шурган (1932).pdf/113

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

шівської, з усіх околишніх станиць спішили сюди козаки хмара-хмарою, насідаючи на червоних. Командир слав'янської колони Ковтюх вирушив на Кримську та Верхньо-Баканську, в бік Новоросійського. Це була не армія, а велике переселення народів. Рипіли вози з дітьми й майном, ішла худоба, гнали свиней і овець, пленталися старі й малі з котомками. А між ними й навколо їх ішли бійці — партизани різних загонів, найчастіш — безпардонна вольниця, що не звикла до команди й дисципліни. Поміж кіннотою звертав на себе увагу стрункий і витриманий загін із бідніших козаків, що виступив за спільну справу з братами-городовиками.

У Троїцькій обози біженців кинулися до переправ під огнем ворожої артилерії. Білокозаки шалено лізли проти багнетів і кулеметів на мости. Короп похапцем витяг із воза ґвинтівку й наказав Уляні:

— Не відставай від інших.

Сам побіг туди, де грізніше ревли гармати й строчили кулемети. Після бою вернувся з конем у поводу.

— Ну от… Тепер узяв собі не з чужого хліва, а з бою… Еге ж, еге ж… Буду привчати до голобель, та й нехай везе. Ти ж того… Ти вже сама якось тут. А я — до Слав'янського полку.

У Верхньо-Баканській колона Ковтюха з'єдналася з колоною Матвієва, що прийшла з Варениківської. Всього стало близько 25 тисяч бійців і 30 гармат. Вирішили відступати берегом моря на Новоросійске, Геленджик, Туапсе, а звідти — через гори, сошою, понад Армавір-Туапсінською залізницею.

Страшний цей шлях для армії, в умовах бойового оточення. На вузенькій бинді морського берега, одгородженого крутими, дикими горосхилами Кавказького кряжа, а ще й більше далі, між суворими скелями гірських перевалів, на кілька сот верст — жадних припасів.

Та не так лякав голод, як видима смерть позаду. Таманська армія багнетами прокладала собі путь і одбивалася від погоні. За нею з усього Чорномор'я сунули козацькі загони, а навперейми, залізницею Катеринодар-Новоросійске, йшли денікінські полки. 25 серпня таманці минули Новоросійське, тікаючи далі без відпочинку, падаючи з ніг від утоми. Другого дня місто захопили денікінці й розстріляли та перевішали близько 20 тисяч душ. Порубали всіх поранених і хворих по санітарних поїздах і лазаретах. Поставили на майданах шибениці й зганяли до їх по 300-500 душ, вішаючи за чергою на очах засуджених. А ночами візники звозили купи трупів у море.

Таманські загони, обтяжені біженцями, тікали трьома колонами далі й далі. Від Новоросійського пристало до їх кілька тисяч матросів, дезорганізованих і буйних. Їх потроху приборкала сувора дисципліна бойового походу. 27 серпня в Геленджику обрали на командира всієї Таманської армії