Сторінка:Капельгородський П. Шурган (1932).pdf/120

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

жорстокого дводенного штурму. Всій північно-кавказькій червоній армії забезпечено було перепочинок. Таманці, під командою Матвієва, зайняли передові позиції на лінії Армавір–Михайлівська–Дундуківська, давши змогу загонам Сорокіна оговтатися, переформуватися, підготуватися до нової боротьби.

XI

Золото, золото, золото…

Ціла золота злива південного гарячого сонця — на золоті стиглі ниви, на зелені узбочини з червоними степовими маками. Золото й маки… Золото й кров…

Мати в'яже, Гаврик носить — за десятий сніп. Солоний піт сліпить очі, колюча стерня ранить ноги.

— Ма-мо!.. Мені болить!..

— Цить, синку, цить любий… (Шепотом переляканим). Носи, носи, а то не візьме більше чорт пузатий на роботу.

— Дак мухи не дають…

… Золоті мухи навколо роєм. Золоті мухи, з погонами-крильцями. В'ються, дзижчать насідають роєм-хмарою спереду, ззаду, згори… Гаврик б'є їх і топче, а вони сунуть навалою, жалять у голову довгими жалами-багнетами, ранять у серце…

— М-а-м-о!..

… Чиясь благословенна рука кладе лід на голову й змочує спраглі губи холодною водою.


Золото, золото, золото…

Спекою нестерпучою падають золоті стріли на голову. Сонце золотавим бурштином відбивається в буйних кетягах винограду, сльозами-перлами сяє в ягодах запашного, прозорого шашла. Золото й перли. Золото й сльози.

Мати ріже кетяги, Гаврик носить важкими корзинами. А з-за паркану — хазяйська дочка. Чи то не батьківський виноград горить золотавими іскорками в чарівних карих оченятах? Чи не він п'янить голову розкошами молодого пещеного тіла?

Гаврикові — сімнадцять, Гаврик спотикається від солодкого чаду й чує позаду глузливий регіт:

— Латки свої підбери, лахмітнику! Не задивляйся на сонце, бо очі вилізуть!

У голову — образа окропом. Горить вона полум'ям, пече немилосердно. — Куди тобі, харпакові, до щастя! Твоє місце — отам, біля чужого винограду, біля лопати й корзини, за 60 копійок на власних харчах!

— Мамо!.. Киньмо роботу, нехай їм грець, глитаям проклятим!

— Що ти, що ти, синку?.. (Шепотом переляканим). Як ославлять неробами, хто тоді на роботу візьме? Що тоді зимою жуватимемо, хлопче? Зціп, краще, зуби, синку, та мовчи, — якось дотягнемо.