Сторінка:Капельгородський П. Шурган (1932).pdf/121

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Руки болять, спина ниє. А піт струмочками — за комір. І золоті мухи роєм навколо: жалять, ранять, насідають звідусіль. А в кожної — золоті погони крильцями…

— М-а-м-о!..

… І знов — м'яка жіноча рука й лід.


Теплий літній ранок над Урусколем. Комиші зеленою стіною стали понад водяним дзеркалом, розступилися далі, далі й потонули в ранковій імлі. Десь лунко й тоскно продзвенів тужливий лебединий спів і завмер у степу. Заґелкали гуси, знімаючись на пастівники, й сердито-сердито заперечив їм щось баклан. Ворухнув комишами легенький вітер і затих. Турдукнув сторожкий фазан у гущавині гребенчуків та ожини. Прозорий туман здіймався вгору й танув у ранкових голубих серпанках. Десь на далекому сході простори затремтіли першою рожевою посмішкою: народжувавсь день.

А на березі — тендітна мила постать: русява головка — як май, і очі — як прозорий чистий ранок.

— Т-а-с-ю…

— Лежи, милий, лежи хороший…

Рогожін відкрив очі й побачив над ліжком — її, змарнілу й заклопотану. За нею пливли-коливалися високі, білі стіни й голубі картки неба за вікном… Ледве ворухнув губами:

— Де я?

— Не питай, не думай нічого. У П'ятигорському. Засни й відпочинь.

… І знову голубий ранок над Урусколем. І тихий, цілющий сон.


Помічник комбата 1-го Ставропольського, Левкович, сам себе не тямив, коли бурею налетів на с. Надежду з трьома сотнями повстанців, рубаючи денікінців на капусту. Полковника, Доногуєва, з кількома виконавцями його жорстокого наказу, захопили на гарячому. Похапцем кинулися до ями й руками одгрібали землю, рятуючи замучених товаришів. Декого, зверху, пощастило повернути до життя, а глибше всі вже лежали трупом.

Левкович ледве стримував справедливу лють, коли привели до нього Доногуєва. Стис кулаки так, що нігті вп'ялися в долоні й придушеним голосом видавив:

— Жалко витрачати кулю на собаку, але — ми не кати: живих у землю не закопуємо!

Круто повернувся до своїх:

— Розстріляти!

Забравши кількох урятованих, марш-маршем подалися назад, мимо Ставрополя, на Невинку, доки ще не повернули назад частини, що їх послав Доногуєв навздогін за партизанами.