Сторінка:Капельгородський П. Шурган (1932).pdf/133

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

довського взяли Армавір, а 1-а кінна дивізія Вранґеля збила червоних з лівого флангу, захопила Урупську, Безскорбну й погнала дезорганізовані частини 10-ї колони через с. Успенку, за Кубань (на правий бік). Під тиском денікінських батальйонів і ескадронів червоні загони покинули станції Коноково й Овечку, затримавшись на Богословській, перед Невинномиською.

За таких обставин у Невинномиській зібрався 2-й надзвичайний з'їзд рад Північного Кавказу, щоб сказати своє слово про п'ятигорську трагедію й узяти до своїх рук вирване кермо. Сорокін вирушив на з'їзд пишним поїздом, із своїм штабом і численним конвоєм. Наміри були подвійні: або розігнати з'їзд, абож переконати його, що він, Сорокін, спас революцію.

***

Рогожін їхав із Байсунгуровим на фронт із важкими думами. Білий шурган далі й далі змітав червону армію. Від Овечки до Невинномиської — тільки 35 верст. Позаду — Терщина й гори. Праворуч — Ставропольщина й піски.

Всі станиці, села й хутори позаду фронту переповнили військові частини, обози й біженці. На майданах і вулицях, на вигонах і просто в полі, в ятках, землянках і халупах, на возах і під возами жило, родилося, хворіло і вмирало кілька десятків тисяч людей, що покинули денікінську Кубанщину. Убогі манатки й лахміття лізли в вічі. Нужденні злидні били з кожної латки, з кожного виснаженого обличчя. Був жовтень, наступав листопад. Що буде далі, коли підуть осінні дощі й заведуть свої співи снігові бурі? Був жовтень і голодний тиф блукав позаду червоного фронту, збираючи свої багаті жнива.

Але роздумувати було годі. Ставропольському полкові, разом з іншими частинами, треба було тримати фронт за 15–20 верст перед Невинномиською, щоб забезпечити роботу з'їздові.

Рогожін цілими ночами висиджував над мапою й радився з Нагнибідою, вишукуючи хоч би єдину слабу цяточку у ворога: за всяку ціну треба було відкинути його до Овечки й усунути небезпеку, що нависла над Невинномиською.

З Нагнибідою Рогожін товаришував щиро. Та й не сам він. У Нагнибіди весела вдача: він завжди в доброму гуморі. Де Нагнибіда, там сміх і жарти. Здавалося, бійці легше переносили пригоди й труднощі, коли з ними був Нагнибіда. Коли доводилося відступати, він шутками розганяв гнітючий настрій. Коли не вистачало припасів і сотня переходила на „кінський пайок“, він з веселими приказками становився в чергу перед кухнею й смачно вимагав:

— Порцію зернистої й кружку пільзенського!