Так диктатурі Сорокіна твердо протистала диктатура пролетаріяту. Рішучих негайних заходів вимагав момент: до Невинномиської спішили сорокінські військові частини. Повстало питання: хто кого.
Другого дня з'їзд пішов стежкою, що накреслила фракція. Щоправда, він не мав видатних керівників: спасати справу революції на Північному Кавказі зібралися рядові партійці, фронтовики, селяни-бідняки й козаки. Доповідь робив Гришін, кубанський селянин, що волею Жовтня став членом партії, керманичим радянської справи. Він так і почав:
„Пробачте мені, сірому мужикові, що я взяв слово висвітлити перед вами сучасний стан…“
Сіра, бідняцька, переважно городовицька маса билася на фронті, вставши за проводом партії до рішучої клясової боротьби. „Сірі“ рядові депутати-масовики зібралися на з'їзд вирішувати державну справу. „Сірий“, рядовий селянин-більшовик виступив з відповідальною доповіддю від імени розстріляного й розігнаного ЦВК. Такий був момент.
З'їзд відразу взяв тверду хазяйську лінію, ліквідувавши авантурництво, що розкладало армію. Сорокіна, з усім його штабом, оголосили поза законом. На головнокомандувача призначили Федька.
Довідавшись про це, Сорокін спинив на Курсавці свій поїзд і кинувся на Ставрополь з двома ескадронами свого конвою та чинами штабу.
Ставрополь з 28 жовтня посіла Таманська армія, — та сама армія, що її командира, Матвєєва, Сорокін розстріляв. Тепер вони поквитувалися. Ледве зморені коні сорокінців зацокали підковами по незграбному брукові ставропольських улиць, Сорокіну передали наказ негайно прибути до штабу Таманської армії. Недавній головнокомандувач зрозумів, що попав у пастку. Повернули коні й подалися в степ, на схід сонця. Туж-туж за ними погнався цілий полк кінноти й нагнав їх біля с. Сергіївського. Сорокіна ледве врятували від самосуду й посадили до ставропольської в'язниці. Проте й це не відвернуло неминучого: до в'язниці прийшов начальник 3-го Таманського полку Висленко й застрелив недавнього диктатора.
Незабаром, після допиту й суду, розстріляли Гайченця, Гриненка, Чорного, Кляшторного, Костяного, Котова й інших співучасників сорокінської авантури. Характерна рисочка: Гриненкові дозволили перед розстрілом прилюдно спокутувати свою вину й розповісти перед багатотисячним мітинґом подробиці сорокінської зради.
Надзвичайний з'їзд рад ледве встиг закінчити свою роботу, як денікінці зламали опір червоних полків під Богословкою, взяли Невинномиську й відкинули армію на правий берег Кубані. Тут у руках радвлади залишилися тільки чотири
