обідав самі скрутні: покрутився, покрутився та й так був… А вечеряв самі лежні: полежав, полежав та й так заснув.
У гурті засміялися. Товариш із-під Катеринодару зацікавився:
— А де ж у тебе тютюнові плянтації взялися, тов. Одарюк? Щось я не чув такого.
— А ось і ось…
Одарюк махнув рукою обабіч, де по низинах стирчали сухі стеблини бур'янів…
— Тут і паслін і кінський щавель, і шальвія… І ще якась погань. Спасибі, матросик один навчив… Еге-ге!.. Чого ж ти товаришу, з конячки злазиш? Під'їдь іще!
— Та спасибі, т. Одарюк. Нам спішити нікуди, а тобі ж треба скрізь доглянути.
Одарюк, член реввійськради 11-ї армії, підвеселив натомленого коня нагайкою й поїхав доганяти частини. Червоноармійці пішли бадьоріше.
— Оце — наш!
— Це тобі не генерали, що кидають салдатів у біді та й махають далі колясами!
— Наші не покинуть!
… Тася йшла в одній із груп, доглядаючи хворих. Лазаретів уже не було, кожен допомагав сам собі. Але багато було хворих у кожній частині й були такі, що ходили за ними. Тася не розлучалася з Маринкою.
Невеличка ростом, прудка Маринка цебрами розливала навколо себе ясне життєсприймання. На її обличчі були ще хмаринки недавнього горя, але вони не могли заховати промінів непереможної, цілющої, невичерпної любови, що била з неї водограєм. Маринка скрізь поспівала. Десь ізбоку побачила виснажену сумну жіночу постать із ознакою смертельної втоми на обличчі. На руках — дитина. Маринка метнулася до неї.
— Та ви зовсім хворі! Сідайте, під'їдете.
— Спасибі, якось доплентаюся… Вже ж мо-'недалеко й та Астрахань.
— Що ви? Ще й третини не пройшли!
Жінка заплакала:
— Сил моїх немає!.. Чоловік помер у поході, двох старшеньких добрі люди взяли. Коли б хоч не ця дитина…
За кілька хвилин Маринка влаштувала хвору й тішила її дитину.
— Та яке ж ти манісіньке та худісіньке! Та хворе-хворісіньке! Глянь Тасю, які в неї великі-великі та сумні очі!
Тася глянула — і серце їй защеміло… Та це ж — очі всієї 11-ої армії. Очі виснажених, хворих бійців! Очі поранених і тифозних! Очі біженців, що міряють другу тисячу верст од Батайського й Тамані, через високі гори й піскові степи!
