мандрівників. З молоком заступав їжу, без молока підбадьорював і відганяв утому.
А степові, здавалося, не було кінця-краю. За площинами йшли піски, за пісками — солонці, за солонцями — знов сірий мовчазний степ. І знов піски.
Люди йшли, виснажувалися, коні падали з голоду. Число хворих збільшувалося, на стоянках замерзали сотнями. Частина відставала й гинула в бурунах.
Командири полків, батальйонів, політробітники, що їхали в одній групі, улаштували нараду. Одарюк змалював тяжкі обставини.
— Труднощі посилюються, число хворих збільшується. Коні дохнуть. Є вже покинуті в пісках гармати. Ми йдемо все повільніше й млявіше. Що робити? Через хворих ми ледве посовуємось. Є така думка, щоб мобілізувати всі коні, та спасати, насамперед, артилерію… Але тоді загине більше людей…
— Як?.. Щоб покинути хворих?..
— Постій, не кричи… Ти зваж обставини: як зав'язнемо тут, то всі загинемо. Треба спасати, що можна.
Важка мовчанка опанувала присутніх. К. Лісовий задумано кинув:
— Справа в тому, чого найбільше вимагають інтереси революції…
— Безумовно, артилерія он як потрібна Царицину…
— Алеж і ціла армія…
— Пожди!.. Це значить — випрягти з повозок?..
Ще раз схвильовано підхопив Одарюк:
— Важко зараз збагнути, чого саме вимагають інтереси революції. На мою думку, артилерію треба виручати. Але й кидати хворих — нема на те моєї згоди. Ми спільно з товаришами десять місяців билися проти німців, корніловців, денікінців, та невже ж побіжимо тепер від них перед хворобами? Коли вже вмирати, то хочу вмерти з ними! Коня свого віддаю під артилерію, а сам піду з хворими…
— І я!
— І я!
Не мовчав ніхто. Близько сотні голосів злилося в однім пориванні. Хворий на сухоти, запальний і чулий завполітвідділу армії, молодий студент Торський скочив на повозку:
— Товариші! Може я нескладно скажу, та зате — від щирого серця! Історія знає немало таких славних переходів пустелями непроходимими. Гинули армії — залишалася слава. Та слава запалювала нащадків, підносила їх на нові геройства, на нові славні дії. Але то були армії завойовників, гнобителів. Тепер настала пора інших воєн, інших боїв — за визволення всіх трудящих. Ми виставимо своїх героїв! Ми створимо нові леґенди! Ми впишемо нові сторінки в історію!… Нехай ми загинемо! Нехай тільки останки 11-ої армії дійдуть до Астра-
